"Ми підтримуємо негайне припинення вогню, але не визнаємо політичний зміст Мінських угод"

«Ліва опозиція» підтримує резолюцію Четвертого інтернаціоналу, яка закликає до встановлення та розбудови миру в Україні – мабуть, найкращий на даний момент документ міжнародної лівиці щодо війни на сході нашої країни. Засуджуючи агресивну політику російського імперіалізму, зазначимо, що й український уряд використовує ситуацію ура-патріотичної істерії, легітимації націоналістичного дискурсу та розпалювання ворожнечі між жителями різних регіонів країни для виправдання своєї політики. Тому вважаємо неприйнятими прямий тиск та переслідування, яких в Україні зазнає критика війни і антисоціальних реформ, що спотворює політичну ситуацію в країні навіть без впливу путінського режиму.

“Ліва опозиція” також не має жодних ілюзій щодо інтеграції до західних інституцій і послідовно виступала проти економічної асоціації на запропонованих Україні умовах. Тільки незалежна політика в інтересах трудящих класів і ліквідація системи олігархічного капіталізму дасть змогу розбудови справедливого суспільства, в якому не буде місце міжнаціональним, регіональним, культурним та іншим ворожнечам.

Заява щодо ситуації в Україні

1. Протягом року принаймні 5000 жінок та чоловіків (здебільшого мирних жителів) було вбито. До цього ймовірно слід додати ще близько 2000 вбитих солдатів та більше 1 500 000 біженців з Донбасу, змушених покинути свої домівки та майно. Близько половини з них опинилися в РФ, а інша половина – у різних регіонах України.

Мільйони жителів східних регіонів України по обидва боки фронту опинилися у ситуації гуманітарної катастрофи та в умовах де-факто воєнного стану, який придушує всякі спроби до спротиву проти наступу на їх соціальні права.

2. Панічно переляканий можливістю виникнення в Росії подібного до Майдану соціального та політичного руху, Путін намагається представити київський режим, який прийшов на зміну Януковичу, у надзвичайно спотвореному вигляді, як керований антиросійськими фашистами, таким чином намагаючись легітимізувати анексію Криму і «необхідність» «захисту російськомовного населення», а українців ідентифікувати з «фашистами».

«Гібридна війна», яка використовується Москвою у східній Україні для дестабілізації ситуації та перешкоджання повороту країни у напрямку західних інституцій, спотворила політичне життя України та наповнила його  людиноненависницькою риторикою, яка використовується правлячими елітами по всій країні для виправдання їх антисоціальної політики. Тим часом мешканці Донбасу, дегуманізовані як «совки» та «ватники», стають жертвами катастрофічної за своїми наслідками «Антитерористичної операції» (АТО).

3. Тому ми закликаємо лівих активістів та профспілковців в Україні, Росії, ЄС та у всьому світі відмовитися від односторонньої логіки (так званого «кемпізму» – пошуку «більш прогресивного табору імперіалістів»), яка шкодить робітничій солідарності та грає на руку виключно правим та консервативним силам по всій Україні, а також і в Росії та інших країнах Європи.

Об’єднання лівого, робітничого та інших прогресивних рухів України на демократичних та лівих засадах все ще можливе, але обов’язковою умовою цього є деескалація військового протистояння і передусім припинення вогню.

Кожен день війни лише підсилює правих і радикальних націоналістів (в тому числі і відвертих неонацистів) по обидва боки конфлікту і дедалі більше загрожує встановленням авторитарної диктатури по всій Україні.

Ба більше, саме солідарність та об’єднання зусиль є єдиним способом порвати з логікою війни, стабілізувати мир і консолідувати Україну як незалежну державу та демократичне суспільство.

Це означає необхідність дієвої солідарності з усіма жертвами конфлікту, захист трудових, соціальних та демократичних прав, включно з конституційними мовними та регіональними правами і правом національного самовизначення шляхом вільного волевиявлення та самоорганізації населення.

Ось чому ми виступаємо за припинення вогню під міжнародним контролем, – тому що прогресивного військового вирішення цього конфлікту немає.

Ми розуміємо, що в нинішніх умовах, угоди щодо припинення вогню підписуються реакційними міжнародними та національними акторами. Саме тому необхідною є абсолютна незалежність від цих суб’єктів, а навпаки ясний критичний підхід до умов такого припинення вогню. Для захисту майбутніх умов справжнього – це означає, демократичного і справедливого – миру, необхідним буде широке залучення населення, яке захищатиме свої соціальні та політичні права і свій вибір.

4. Ми не визнаємо ніякого «історичного» права Росії контролювати Україну, а тим більше розчленовувати, визначати її кордони та устрій. При цьому ми підтримуємо повне право на самовизначення всіх груп населення в Україні – в тому числі і в Криму та на Донбасі – право, яке не може бути виражене вільно під авторитарним і військовим тиском, без будь-якого реального демократичного процесу і політичного вибору. Саме тому ми засудили і засуджуємо анексію Криму.

Ми також не визнаємо ніякого права на розширення НАТО після розпуску Організації Варшавського договору в 1991 році, ані будь-яких спроб та інструментів західного імперіалізму нав’язувати політичні рішення для України.

Але ми не можемо не бачити, що досвід багатовікового великоросійського імперіалістичного панування та репресивний характер сучасного путінського режиму, що проводить неприховано агресивну політику щодо України (війна в Донбасі та анексія Криму Росією), – лише сприяли легітимізації НАТО в очах зростаючого відсотку населення.

Очевидна агресія посилила патріотичні почуття українців та ненависть до путінського режиму у тому числі і на Сході України. Навіть у Донбасі проросійські сили відчувають труднощі у мобілізації населення та забезпеченні контролю над всім регіоном.

У той же час, політика Києва і катастрофічні наслідки так званої «Антитерористичної операції» посилили підтримку ідей більшої автономії в Донбасі. Хоча опитування громадської думки в східних регіонах під контролем України, проведені в грудні 2014 року, як правило, показують, що більшість опитаних все ще підтримують збереження цих регіонів у складі України, тільки 6% висловлюються на користь повної незалежності і 4% за приєднання до Російської Федерації. Настрої, звісно, сильно відрізняються від одного міста до іншого.

Однак можна бачити, що загалом присутнє сильне розчарування в лідерах «народних республік» Донбасу (як і в керівництві Росії), пов’язане з повною неспроможністю цих утворень забезпечити нормальне повсякденне життя, дотримання соціальних прав і політичних свобод. Сильна «регіональна» ідентичність та недовіра до київської влади не означає автоматично активну підтримку дуже авторитарних і антидемократичних сил.

«Народні республіки» Донбасу виявили повну відсутність демократичного функціонування. Навіть КПУ, незважаючи на заклики до її заборони в Україні, мала більше можливостей для політичної діяльності та змогла висунути своїх кандидатів на виборах в інших частинах України, у той час, як була відсторонена від виборів у так званих «народних республіках».

Місцеве населення виявилось заручником обстрілів та злочинів з обох сторін.

5. Тому ми підтримуємо негайне припинення вогню, але не визнаємо політичний зміст Мінських угод.

Окрім де-факто визнання анексії Криму, Мінські домовленості фактично передбачають підготовку для України нової конституції шляхом таємної дипломатії між великими державами та урядами, які ділитимуть в першу чергу свої «зони впливу»: ми засуджуємо таку логіку.

Метою Путіна є контроль над вибором українських громадян та водночас уникнення витрат на субсидування та відновлення зруйнованого війною регіону та його промисловості (останнє він залишає Києву).

Замість покинутої «Новоросії» просувається більш «обмежений» проект «держави» в державі – створення всередині України аналогу «Республіки Сербської» (сербського анклаву у Боснії).

Як передумову для встановлення будь-якого контролю на українсько-російському кордоні, Мінські угоди передбачають зміни Конституції України, які б гарантували незмінність місцевих лідерів та надавали б їм контроль над поліцією, прокуратурою та судовою системою регіону.

Підписанти Мінських домовленостей не дійшли згоди щодо долі залізничного вузла Дебальцево, де знаходилося декілька тисяч українських солдатів, та обмежилися розпливчастими формулюваннями щодо «припинення вогню на фактичній лінії розмежування». Наступальна операція з захоплення Дебальцевого, яка забезпечила «союзу народних республік» Донбасу надійний залізничний зв’язок між собою, коштувала життя, напевно, більше ніж тисячі комбатантів з обох боків. Тому Мінські угоди не забезпечили досі стабільного припинення вогню.

6. Практично це означає:

-          Ми підтримуємо будь-які зусилля щодо припинення вогню під міжнародним контролем та рішуче засуджуємо будь-які наступальні дії з обох боків. Цілком можливо, що доцільним буде розгортання миротворців ООН з третіх країн, не залучених до конфлікту.

-          Ми підтримуємо нейтральний статус України, виведення російських військ та техніки, негайну демілітаризацію всіх районів бойових дій.

-          Ми бачимо, що військові злочини здійснюються з обох сторін конфлікту та рішуче засуджуємо їх. Військові злочинці повинні бути покарані відповідно до міжнародного права, а незаконні воєнізовані формування мають бути роззброєні та розформовані.

-          Ми захищаємо необхідність прозорості, дотримання демократичних процедур та широкої участі громадян у обговоренні та прийнятті будь-яких рішень щодо змін Конституції України.

-          Ми засуджуємо ксенофобію, розпалювання ворожнечі та мову ненависті з обох сторін, підтримуємо антифашистські та антивоєнні рухи – як в Україні, так і в Росії, членах ЄС та інших країнах, вітаючи незалежну від всіх урядів критику расизму та пропаганди війни. Україна – не «помилка історії»: не треба демонізувати ані росіян, ані українців.

Ми проти так званої «допомоги» МВФ і ЄС, яка зобов’язує уряд України здійснювати нові атаки на соціальні права, натомість ми вимагаємо спільних міжнародних зусиль з відновлення зруйнованих війною регіонів, а також зі створення умов для повернення біженців і переміщених осіб до своїх домівок.

Ми закликаємо лівих, профспілкових та прогресивних громадських активістів з усіх куточків України об’єднатися навколо порядку денного соціальної справедливості, щоб припинити подальше розграбування країни олігархами через офшорні схеми ухилення від сплати податків та розірвати замкнуте коло нових позик від МВФ для виплатити відсотків за попередніми кредитами. Для того, щоб вижити і вибороти свої соціальні та політичні права, український народ, як і грецький, потребує рішучого припинення політики жорсткої економії. Свідоме засудження та відмова від такої політики можливі тільки на основі колективних дій робітничого класу і розбудови партій, які будуть дійсно підтримувати таку орієнтацію.

У Росії, в Україні і в усіх країнах Європи, в межах чи за межами Євросоюзу, ми боремося за іншу Європу, засновану на вільній асоціації суверенних народів проти всіх відносин панування та експлуатації – за соціалізм.

Прийнято одноголосно Міжнародним бюро Четвертого Інтернаціоналу

24 лютого 2015 року,
Амстердам