Двадцять років тому нам обіцяли капіталізм з людським обличчям. Те, що вийшло в результаті – радше нагадує зовсім іншу частину тіла. Нам розповідають, що це тому, що капіталізм в нас неправильний. Але чи може країна, цікава світові тільки залізом, насінням і азотними добривами, дозволити собі інший, «правильний»? Нам розповідають, що в усьому винна криза і треба просто перечекати. Та хіба історія не вчить нас, що капіталізм циклічний за своєю природою й великі кризи повертаються кожні кілька десятиліть?

Минуло двадцять років, з’явилося ціле покоління, що виросло при капіталізмі. Тепер нас набагато важче надурити. Ми вже знаємо, що у капіталістичній системі багаті багатшають, а бідні біднішають, і багаті не поспішають ділитися з бідними. Ми вже не віримо оповідкам про «державу для всіх», і бачимо, що чиновники й політики є слугами грошових мішків, але аж ніяк не нашими. Слово «реформа» викликає в нас не захват, як двадцять років тому, а побоювання: котре з прав і гарантій відберуть в нас цього разу?

Ми поволі навчаємось захищати наш конкретний життєвий інтерес. Протестні виступи останнього часу доводять, що питання боротьби за соціальні та громадянські права знову стають частиною політичного порядку денного. Проте, борючись проти «реформ» (чи, правильніше, «деформ»), відстоюючи своє право на гідне людської істоти життя, виступаючи проти існуючого положення – чи бачимо ми альтернативу? Різнокольорові політики заявляють про свою «опозиційність», але ми вже знаємо ціну таким заявам. Вони змагаються не за те, яким курсом йти країні, а тільки за те, хто саме з них провадитиме одну й ту саму політику. Партії, які називають себе «лівими», які начебто мали б відстоювати наші права, врешті знайшли своє місце у підтанцівці великого капіталу. Опозиції немає. Лівих теж. Але суспільство має таку потребу. Потребу в Лівій опозиції.

Тому ми створюємо нову, радикально-антикапіталістичну, інтернаціоналістичну, демократичну, феміністичну та екологістську політичну ініціативу. Організацію, що висловлюватиме інтереси тих, чиї голоси не бажає чути капіталізм – людей найманої праці. Ми створюємо “Ліву опозицію”.

Суспільство потребує змін. Для змін потрібні чіткі пріоритети. Якщо ви вважаєте, що капіталізм може мати людське обличчя, то, як мінімум, один з них вже точно не розділяєте. Так, за часів бурхливого економічного зростання капіталізм може дозволити собі подарувати трудящим соціальні права й гарантії. Проте як тільки зростання змінюється спадом – постає загроза втрати не лише їх, але й елементарних засобів існування. Ця загроза вже підняла народи арабських країн до повстання. Не може бути людського обличчя в системи, в основі якої – бажання прибутку за будь-яку ціну. Якщо ми хочемо стабільного добробуту для всіх та сталого розвитку суспільства – ми мусимо вийти за межі капіталізму.

Ми не боремося за чесну владу. Будь-яка влада при капіталізмі напряму чи опосередковано підкуплена багатими й відчужена від суспільства своїми надмірними привілеями. Нас намагаються переконати, що єдина альтернатива капіталізмові – це тоталітарна держава, лякають привидами сталінізму та застою. Насправді, цей вибір – від лукавого. Неможлива свобода без справедливості, і справедливість без свободи. В усякому разі, так вважаємо ми – Ліва опозиція. Нам потрібен самоврядний соціалізм, в якому засобами виробництва володіє не купка бізнесменів, а маси трудящих – саме ті, хто й створює своєю працею, своїми руками й розумом, всі існуючі блага. Суспільство прямої демократії, в якому керувати економікою та суспільним життям зможе кожен, хто здобуває на життя працею.

Ми вже навчилися захищати наші права. Проте цього замало. Настає час переходити від оборони до наступу, бо тільки так можна здобути перемогу. А для цього необхідна ясна програма дій.

Наші цілі

1) Пропаганда соціалістичних поглядів. Солідарність і рівність для нас – це не просто красиві гасла, але єдині умови розвитку як суспільства в цілому, так і кожної окремої людини. Комусь може здатись, що ми не можемо розглядати проблеми з точки зору роботодавців. І ця підозра абсолютно вірна. Наша мета – пріоритет прав трудової більшості.

Ми прагнемо сутнісного оновлення українського лівого руху, й водночас – повернення до його історичного коріння, скомпрометованого сталінізмом та радянською епохою. Ми шукаємо альтернативу капіталістичному Вавилону, модель майбутнього, ґрунтованого на соціалізмі та прямій демократії. Ми не ностальгуємо за СРСР й критично оцінюємо створене у ньому суспільство, але водночас визнаємо досвід і визвольний потенціал Революції 1917 року й революційних процесів, які відбувалися у Радянській Україні та інших радянських республіках у 20-х роках.

Ми – антиімперіалісти та інтернаціоналісти.

Україна перебуває під впливом провідних імперіалістів, але водночас намагається брати участь в їх авантюрах. Для нас неважливо, який саме імперіалізм – американський, російський чи будь-який інший – нав’язує своє панування.  Більш того, нам неважливо, проти якої країни імперіалістична агресія спрямовується. Ми готові боротись за свободу від присутності будь-яких військових баз, проти диктату транснаціональних установ на кшталт МВФ і СОТ, проти участі України у військових операціях.

Нашою метою не є завоювання для України більш вигідного становища в світовій імперіалістичній системі.  Ми не виступаємо за «сильну» та «конкурентоздатну» Україну, тому що посилення держави відбувається, як правило, за рахунок збільшення експлуатації трудящих.  Ми прагнемо подолання глобального поділу на багатий центр та експлуатовану периферію, що може бути здійснене лише спільними зусиллями трудящих усіх країн.

Тому ми – інтернаціоналісти на практиці: нашою метою є розвиток міжнародної солідарності та координації дій із товаришами в інших країнах.

Дискримінацію за національною чи будь-якою іншою ознакою ми розглядаємо як не лише антигуманне, але й вигідне пануючим класам явище. Соціалістична альтернатива капіталізму може будуватися тільки на реальній солідарності всіх груп людей праці незалежно від мови, статі, раси, національного походження,  форм сексуальності, культурних та інших особливостей. Інтернаціоналізм для нас не обмежується вузьким колом «братських народів», й означає прагнення до збереження й розвитку багатоманітності людської культури всіх груп.

2) Захист соціальних і громадянських прав працюючої більшості. Основні трудові, житлові права, право на безкоштовну освіту й медицину були здобуті завдяки революціям минулого. Ми знаємо, що свого часу саме Радянський Союз був країною, котра одна з перших визнала численні громадянські й політичні свободи. З кінця 20-их років, з утвердженням епохи сталінізму і до розпаду СРСР, ці права перетворювались на порожню декларацію. Сьогодні ж влада намагається ліквідувати навіть згадку про численні гарантії, побоюючись, що народ зможе використати їх на свою користь. Ми розглядаємо себе нерозривно від профспілкового, студентського та будь-якого іншого низового руху, який базується на усвідомленні широкими масами своїх справжніх інтересів. Ми зацікавлені у всебічному розвитку низової самоорганізації трудящих. Задля цього ми працюємо у профспілках, а також в організаціях та мережах соціальних протестних рухів. Нашою метою не може бути невдоволення окремим звуженням наших прав, а лише цілісна критика неоліберальної політики, яка допускає економію на людському житті.

3) Розвиток наступу за наші права:

— Розширення прав працівників і профспілок (запровадження робітничого контролю на підприємствах (участь в управлінні економікою), надання законодавчої ініціативи профспілкам, розширення права на страйк та можливостей впливу працівників на роботодавців)

— Побудова справедливого інформаційного суспільства (скасування комерційної таємниці, скасування права інтелектуальної власності на продукти мистецтва й науки, використання мережі Інтернет для доступу кожного до суспільного управління, контролю за органами влади та економікою)

— Захист довкілля (реалізація принципу “отримання прибутку не може бути виправданням для шкоди навколишньому середовищу”, розвиток альтернативної енергетики)

— Зміцнення самоврядування (децентралізація влади, підзвітність представників влади та можливість їх відкликання, право блокувати рішення місцевої влади з ініціативи громади, ліквідація економічних привілеїв влади)

4) Боротьба за побудову соціалістичної економічної системи. Засоби виробництва, надра та інфраструктура мають належати і слугувати всьому суспільству, а не капіталістам. Результати народного господарства мають спрямовуватись на завдоволення людських потреб (безкоштовну освіту і медицину) і забезпечення прогресу (шляхом розвитку науки), а не поповнювати прибутки окремих капіталістів. Держава як апарат насилля «представників народу» над самим народом має відійти в минуле.

Час безсилого викриття злочинів капіталізму минув. Настав час виконувати вирок історії!

Україна має право на гідне життя. Україна має право на самоврядний соціалізм!

Прийнято на Установчому з’їзді 19 листопада 2011 року