ЗАХАР ПОПОВИЧ: «Важливість публічної демонстрації»
Прикро, коли той факт, що справжні прихильники «комуністичної ідеї», можуть зараз відкрито пройти першотравневим маршем під своїми прапорами в самісінькому центрі Києва, сприймається зараз багатьма як несподіванка
Прикро, коли той факт, що справжні прихильники «комуністичної ідеї», можуть зараз відкрито пройти першотравневим маршем під своїми прапорами в самісінькому центрі Києва, сприймається зараз багатьма як несподіванка. На жаль, громадськість останнім часом стала більше довіряти безвідповідальній браваді олігархічних холуїв. Як от наприклад, постам пана Бочкова – екс-журналіста газети «Комерсантъ», а нині – прес-секретаря «Правого сектору» «Артема Скоропадського». Він нещодавно писав, що «нові ліві на перше травня не пройдуть Києвом і трьох метрів». Журналістам, які довірилися прес-службі ПС, довелося досить довго ходити за «новими лівими» київськими горами, але так і не довелося дочекатися праворадикалів. Не зважаючи на всі червоні прапори та ЛГБТ-символіку.
«ПіСівці», звісно, не перейшли у Києві на підпільне положення, а навіть із завзяттям полювали на високо-законспірований «анархо-першотравень». Принаймні легко змогли виявити місце його проведення та навіть намагалися вчинити на нього напад, представившись, як і личить щурам «автономними націоналістами» («Правим сектором» вони стали тільки коли їх здали міліції, бо «зовсім» «автономним» могли впаяти і три доби арешту, а ПіСівців міліція відпускає навіть без оформлення протоколу).
Ще більш недолугою виглядала акція ПС у Львові, який вийшов всім складом щоб перешкодити маршу вже справжніх автономних націоналістів. Тут від розгону «правосеків» також врятувала міліція. Квола шеренга ПС сховалася за «правоохоронцями» від декількох сотен учасників першотравневого маршу «Повстаньте гнані та голодні», який було організовано у Львові «Автономним опором». Приємно було дивитися, як всі п’ятдесят львівських ПіСівців вишикувалися щоб послухати ораторів АО, зрідка вітаючи їх скандуванням «Слава Україні». Не можна виключати, що хтось із них і докумекає згодом, що врятувати Україну може зараз тільки соціальним протестом проти знекровлення держави олігархатом… А не підлизуванням у Коломойського, який висмоктує з країни останні ресурси, а разом з ними і надію на збереження територіальної цілісності.
Однак, наочна демонстрація недієздатності ПС та наявності лівої альтернативи, була перетворена провідними медіа ледь не у її протилежність. В інформаційній стрічці УНІАН, можна було побачити багато новин про те, як Симоненка облили кефіром та навіть повідомлення про напад на «анархічний першотравень» або «перешкоджання» маршу АО. Однак ви не побачите там десятків червоних прапорів цілком публічного першотравня молодих «нових лівих» під пам’ятником Франку чи на вулиці Героїв Небесної сотні. Для олігархічних медіа багато зручніше показувати лівих недолугими жертвами, що зазнають нападів та знущань, не дивлячись на всю свою наївну конспірацію.
Саме тому, ані тактика підпільного «анархо-першотравня» з попереднім записом через анкети, ані тим більше КПУ-шна конспірація зі спробами когось обдурити подачею одночасно десятка заявок на проведення акції в різних місцях, на жаль, не сприяють зростанню авторитету лівих ідей в суспільстві. Навпаки, такого роду напів-конспірація тільки маргіналізує лівих, сприяє посиленню прірви між такого роду ідеологами і масами українського робітництва, які вимушені самотужки без допомоги авторитарних підпільників (якими б трьома буквами вони себе не йменували) розробляти свою окремішну ліву програму.
Якщо ви вже вважаєте, що є зараз можливість для легальної публічної роботи, то не змушуйте своїх прихильників гратися у підпільників та підігрувати владі у маргіналізації лівих ідей, які насправді поділялися більшістю на Майдані та близькі більшості українських трудящих.
Можливість публічної демонстрації є зараз найважливішим критерієм можливості легальної роботи та ознакою можливості революційної політики робітничого класу – це те, що є вирішальним для нашого аналізу існуючого в Україні олігархічного режиму та визначенні адекватної тактики боротьби з ним. Ще раз доводить нам необхідність якнайшвидшої розбудови легальних профспілкових та лівих організацій, а також і партії яка має стати їх політичним голосом.
Читайте репортаж з першотравня на сайті “Соцпортал”