Діяти спільно з Грецією

Розрив з ЄС не стане панацеєю. Для Греції немає доброго рішення – тільки менш погане

Переклад: Андрій РЄПА, “Ліва опозиція”.
Автори: Седрик Дюран, Разміг Кешеян, Статис Кувелакіс

Період, що минув, ясно виявив ще один факт: слабкість підтримки «Сирізи» на європейському континенті

Передмова редакції GASLO.INFO: Дана стаття відображає поточну дискусію між лівими на Заході щодо перспектив Греції після формування лівого уряду. Слід визнати, що поки правління соціалістів не призвело до особливих успіхів. Водночас прихід радикальних лівих і не викликав поглиблення економічної кризи, яка прогнозувалась ліберальними експертами. Відсутність позитивних результатів пояснюється лівими по-різному: зокрема, як непроведенням дійсно радикальних реформ (приміром, позбавлення майна великих капіталістів), так і фактом перебування Греції в єворзоні. Автори нищенаведеної статті притримуються думки, що греки мають вийти з ЄС – це дозволить активно втручатись у сферу економіки та фінансів без огляду на євробюрократів. Замість дискусії про реструктуризацію зовнішнього боргу його слід списати. Автори виходять з наступного бачення ситуації: вперше за 50 років одній з європейських країн вдалося похитнути неоліберальну гегемонію ЄС; при цьому європейські ліві не поспішають допомагати Греції; для міжнародного робітничого руху буде набагато краще, якщо Греція почне процес виходу із зони євро і ЄС – це змінить розстановку сил в класовій боротьбі на користь робітничого класу.  Зазначимо, що повний розрив Греції з ЄС за відсутності підтримки європейських країн (в яких мають вплив ліві) означає небажане, на нашу думку, зближення з путінською Росією.

——-

Тривалий час всі були непохитно переконані, нібито в рамках Європейського Союзу неможливо провадити політику, альтернативну неолібералізму. ДНК європейських угод завжди була неоліберальною. Принаймні, починаючи з «Єдиного європейського акту», договору 1986 року, гегемонія неолібералізму тільки посилювалася і аж дотепер могла бути легко нав’язана будь-якому уряду ЄС. Нині в Європі безроздільно панує політика «austerity», і таким соціал-лібералам, як Франсуа Олланд, Маттео Ренці або ще комусь, бракує сміливості щось протиставити їй – набагато легше зрадити електоральні обіцянки переорієнтувати європейську політику.

Коли ж наприкінці січня до влади в Греції прийшла «Сиріза», таке переконання похитнулося. Більше неможливо безсильно розводити руками. Адже кожен бачить, із яким шаленством Алекс Ципрас і Яніс Варуфакіс працюють, щоб принести якісні зміни в континентальному масштабі. Але даремно. З 4 лютого Єврейський центральний банк (ЄЦБ) урвав основне джерело фінансування грецької банківської системи, тимчасом як європейські відрахування не припинялися з літа 2014 року. Лещата стискаються, штовхаючи країну до банкрутства і хаосу, якщо вона не погодиться на принизливі умови, висунуті ЄС. Висновок: альтернатива неолібералізму проходить через розрив із європейською структурою, а отже, – як могло бути інакше? – через вихід Греції з євро. Адже будь-який маневр елементарного самозахисту, який уряд «Сирізи» вимушений застосувати, щоб упоратися з постійною агресією з боку ЄЦБ і ЄС, як от борговий дефолт і переведення своєї банківської системи під державний контроль, виводить його за рамки євро. Цей розрив, звісно, не стане панацеєю. Для Греції немає доброго рішення – тільки менш погане. Але розрив із ЄС несе в собі можливість відродження для цього героїчного народу, який останні роки тільки страждав від безпрецедентних тортур «austerity».

Період, що минув, ясно виявив ще один факт: слабкість підтримки «Сирізи» на європейському континенті. Насамперед з боку інших урядів Півдня Європи. Пам’ятаємо, що перший візит Ципраса закордон на початку лютого відбувся до Парижа. Але Олланд нічого не зробив, щоб прийти на допомогу. Треба буде про це згадати, коли добіжить до кінця термін його президентської п’ятирічки, коли знову з вулиці Сольферіно [штаб-квартира Соцпартії – прим. пер.] залунають скиглення про «об’єднану лівицю».

Найтрагічніше, що Ципрас не дістав підтримки не тільки французького уряду, а й соціального та профспілкового руху. У Франції найважливіша маніфестація на підтримку Греції в середині лютого зібрала щонайбільше 5 тис. осіб. Профспілкові конфедерації були майже відсутні. Справжній сором. Такий брак підтримки «Сирізі» продемонстрував послаблення почуття інтернаціоналізму на континенті, зокрема всередині французького робітничого руху. Інтернаціоналізм не виражається в альтруїзмі чи в моральному обов’язку підтримати «боротьбу іншого». Він полягає в розумінні, що інтереси французьких і грецьких народних класів тісно пов’язані, зокрема тому, що їхні вороги – однакові. Неможливо, щоб альтернатива, яку виборюють у Греції щодо неолібералізму, не була без наслідків для Франції. Адже суттєво зміниться соціальне та політичне співвідношення сил. Воно дасть французькому профспілковому руху сильний важіль, щоб пробудитися з його нинішньої летаргії і нездатності організувати опір політиці уряду Вальса. Те, чого не розуміє робітничий рух, чудово усвідомлюють панівні класи в Європі. Їхні зусилля, на чолі з ЄЦБ, звернені до єдиної мети: принизити уряд «Сирізи», примусити його відступитися від народного мандату. Для них і мови не може бути дозволити електоральному «нещасливому випадку» зламати монополію крайнього центру. Будь що треба врятувати принцип Маргарет Тетчер: «There Is No Alternative».

В квітні змінюються терміни повернення грецького боргу. Перспективи більш-менш впорядкованого виходу з євро ставатимуть дедалі очевидніші. Драматичні події, яких не уникнути, обов’язково змусять французький профспілковий рух активно реагувати. Як і німецький уряд, ЄЦБ та «людей в чорному» МВФ. Мобілізації солідарності з грецьким народом могли б змінити стратегічну перевагу на користь робітничого класу. Він би перестав виражати свою ворожість до наявної системи в голосуванні за «Народний фронт» і звернувся би до інтернаціоналістської перспективи. Тобто знайшов би в спротиві іншого народу мотивації, які абсолютно близькі і йому.

Автори: Седрик Дюран (економіст, університет Париж-ХІІІ), Разміг Кешеян (соціолог, університет Париж-IV), Статис Кувелакіс (філософ, King’s College, Лондон).

Джерело: Liberation

Також по темі: Після перемоги

Leave A Comment

НАША КНОПКА

ГАСЛО: Головний аналітичний сайт