Після перемоги

У Греції перемогла СИРІЗА, а в Україні — капітал. Кому загрожує катастрофа?

Віталій ДУДІН,
“Ліва опозиція”

Греки ліпше за українців знають, чим завершиться жорстка економія. А нам відомо, що імперіалізм буває не лише західним

Мова піде, звичайно, не про припинення війни на Сході України (для цього за великим рахунком не зроблено нічого). Ми живемо після перемоги, хоча поки що цього не відчули в повній мірі. На виборах у Греції перемогла ліворадикальна СИРІЗА. А в Україні, навпаки, переміг капітал. Дозволивши впровадити омріяні ним реформи, ми невдовзі переконаємось у багатьох принадах країни розвиненого периферійного капіталізму. Хоча чи буде при цьому збережена сама країна — велике питання.

Курс на граблі

Звернімо увагу, що й у Греції спочатку перемогла політика жорсткої економії, але лише шляхом тривалої роз’яснювальної роботи СИРІЗА  перемогла на виборах. Наш Уряд схвалює «забраковану» греками політику, хоча нам загрожує не лише соціальна катастрофа, а й втрата державної самостійності. Гіпотетичний успіх лівого уряду Еллади дає підстави для оптимізму і покаже, що альтернатива війні та кризі існує. Саме повсякденні злидні й безправність викликали кровопролиття в Україні (не без зусиль імперіалістичних держав). Не тому в нас сьогодні малі зарплати, що йде війна. Власне, у нас війна, бо малі зарплати.

Добре те, що СИРІЗА має сильну ліву опозицію (у вигляді руху «Антарсія», Компартії Греції, профспілок). Це змушуватиме її постійно шукати вирішення соціальних проблем і бути радикальнішою за рожеву соціал-демократію (приклад – “олландівська” Франція), що ставить за мету «віднайти баланс» між працею та експлуататорами. У разі розчарування у її політиці населення, швидше за все, буде радикалізуватися вліво. Хочеться вірити, що перемога СИРІЗИ каже не лише про втому грецького суспільства від попередньої політики. Хочеться вірити, що з цією перемогою відбудеться більш широке залучення громадян до суспільних справ (реалізація на практиці гасла «демократії участі»).

Та щиро скажу, що не маю великих сподівань стосовно політики СИРІЗИ (хоча б тому, що бізнес-кола не б’ють на сполох). Проте, визнаю, спокуса дуже сильна — молода (і молодіжна за складом) ліва партія отримує майже всю повноту влади не десь на периферії, а прямісінько у Європі. Їй важко буде виплутатися з ситуації, не наробивши помилок. Зупинити кризу Греція зможе лише втручаючись у фінансову й економічну систему без огляду на наднаціональні інституції ЄС, а також звільнившись від зовнішнього боргу. Але якщо СИРІЗА піде радикально проти курсу ЄС і вийде з єврозони, то цим вона може посилити залежність від Росії. Позбувшись кредитної підтримки європейських інституцій, ізольована Греція може обрати такий шлях. Найкращий варіант — повернення до «утопічної» ідеї про Соціалістичні Штати Європи. Прихід влади лівих у інших країнах ЄС зможе зробити Грецію партнером, а не сателітом одного з імперіалізмів.

А, на жаль, побоювання такі є. Критикуючи європейський імперіалізм, СИРІЗА помірковано дивиться у бік Москви. В Росії вони вбачають державу, яка протистоїть капіталістичному заходу та неофашизму. Хоча лояльність до Путіна з боку пані Ле Пен підказує, що не все так просто, принаймні, з останнім.

Греків певною мірою можна зрозуміти. Диктатура до них ніколи не приходила під червоним прапором. Ми — українські соціалісти — на жаль, такого сказати не можемо. І сталінізм, і сучасний російський націоналізм прикривали свої злочини саме червоним прапором.

Греки ліпше за українців знають, чим завершиться жорстка економія. А нам відомо, що імперіалізм буває не лише західним. Як ми можемо донести одне одному, що ми йдемо помилковим курсом?

Євроскептики проти сирізоскептиків

Ситуація є відверто складною. А комусь сьогодні легко? Спробую пояснити на прикладах.

«Кремлекомуністам» на кшталт «Боротьби», яка уболіває за військових злочинців з «народних республік» і вважає імперіалістичну Росією незалежним арбітром. Вони хочуть, щоб СИРІЗА спрямовувала критику виключно проти України. З іншого боку є «сирізоскептики» — анархо-сектанти, які зараз зацікавлені у тому ж самому. Їх мета — довести, що лівим не потрібно боротися за владу (навіть коли вони спроможні). Слава богу, гадають вони, що їм «підвернувся» такий зручний аргумент як намагання СИРІЗИ переглянути санкції проти Росії.

Навіть якщо Греція відмовиться від підтримки Росії, то перейти до активної підтримки України вона не наважиться. Для цього потрібно, щоб змінилась Україна. В очах закордонних лівих вона все більше нагадує провідника західних інтересів — показовим є підписання згубної Угоди про Зону вільної торгівлі, намір вступити до НАТО і співпраця з МВФ. І байдуже, що ця підтримка нам сьогодні шкодить — нашій країні відведено роль щита проти Росії, а «підтримку» їй надають кабальними кредитами. Наявність нацистів в добровольчих батальйонах — ще один привід відвернутись від України. Потрібно казати правду, а не звинувачувати опонента в його генетичній «проросійськості».

Так, дійсно Греція не схвалює ідеї накладення нових санкцій проти Росії. При цьому не зрозуміло, чи має намір вона переглянути існуючі санкції. А якщо й так, то причиною може бути і помилкове трактування подій в Україні (через вдале й лицемірне використання антифашистської риторики Кремлем), і сумнів у ефективності політики обмежень (гадаю, оскільки наша держава не запровадила сама санкцій щодо РФ, то навряд чи вона має моральне право критикувати греків).

Жевріє думка, що змінити позицію стосовно українських подій Афіни зможуть. А ось змінити зовнішньоекономічну орієнтацію буде складніше. Зараз товарооборот з РФ є вищим ніж з Україною, та попри це Росія не виступає одним із основних торгівельних партнерів.

Але сперш ніж критикувати, давайте зробимо найважче — розберемося у собі.

Підсумки господарювання

29 січня — на чергову дату повстання на «Арсеналі» — спливає три місяці з останніх парламентських виборів. І робиться усе аби ця дата ставала більш символічною: населення зрозуміло, що під час війни не лише допустимо, а й потрібно повставати (з цим погоджуються навіть націоналісти). А наступна дата з радянської історіографії — 23 лютого — і взагалі звучить як вирок для влади. Виповниться рік з дня перемоги Майдану, а нічого в інтересах народу не зроблено.

Буржуазія засвідчила, що її збагачення — важливіше за біди країни. Навіть в екстремальних умовах. Бідність, зростання тарифів та постійна фізична небезпека — це лише наслідки тої політики, яку ліві критикували ще до перемоги Майдану. Усі кроки тільки посилюють кризу.

Урізання соціальних видатків веде до падіння доходів в усіх сферах економіки. Звільненні держслужбовці та позбавлені виплат «пільговики» поповнять «резервну армію праці». Влада прийняла Закон, який передбачає високі штрафи за тіньові трудові відносини, але паралізувала роботу органу, який мав контролювати дотримання законів роботодавцями. Мораторій на проведення позапланових перевірок Держінспекцією праці та зменшення її фінансування призведе до того, що порушення трудових прав стане нормою.

Розмір єдиного соціального внеску було знижено, але поки що бізнес не поспішає легалізувати трудові відносини. Не виключено, що вже в цьому році розпочнуться проблеми з і без того скромними соцвиплатами (тому ЄСВ повернуть на попередні позиції).

Законопроект Кабміну про приватизацію 1200 об’єктів було відхилено парламентом, але торги тривають.

Серед нереалізованих цілей залишились хіба що приватизація Укрзалізниці, прийняття Трудового кодексу та ліквідація прав на безкоштовну освіту та медицину.

Ринкові реформи в нашій країні шкідливі та виглядають навіть дещо абсурдно. Що вони собою являють? Створення гарантій недоторканності власності для тих, хто набув цю власність незаконно. Гірка правда в тому, що іноземним спонсорам надзусилля постмайданівської влади виявились недостатніми — показник економічних свобод погіршився. Показовим є те, що в авторитарна Росія займає вищу сходинку, наочно демонструючи, що свобода капіталу можлива і без демократії.

То що тоді пропонуєте ви? — зверхньо запитують олігархи в особі ліберальних експертів. Судячи з їх тону, все вони прекрасно знають. Альтернатива — повернення того майна, яке вони незаконно утримують.

Війна vs. соціальна революція

Український капіталізм — це неспроможність захистити країну у разі війни і нестерпне життя навіть під час миру.

Мобілізація юнаків до війська — це не відповідь на загрози, які стоять перед Україною. Перемогти силою одну з найсильніших держав світу — вони це серйозно? Законність мобілізації є більш ніж сумнівною — не оголошено, хто саме є ворогом України, а до АТО можуть залучатись лише спеціально уповноважені органи. Проблема в тому, що законним виходом з цієї ситуації є оголошення війни Росії, що лише посилить її агресію. Україна залежна від Росії, оскільки її економіка (зокрема, енергетичний сектор) слабкі. Так, ворога потрібно назвати прямо: це капіталізм.

Люстрація за незрозумілими критеріями вже провалилася. Замість того, щоб вишукувати клерків «епохи Януковича» потрібно було докладати реальних кроків по усуненню бізнесу від влади розмежуванню влади і бізнесу. Всі чиновники-бізнесмени повинні бути відсторонені від управління. Замість заборони на зайняття посад потрібно запровадити експропріацію майна. Створювати реєстри корупціонерів та люстрованих осіб — знущання, доки при владі в нас сидять справжні олігархи.

Причому експропріація потрібна не лише стосовно того майна, яке належить держслужбовцям. Потрібно конфіскувати майно соціально-безвідповідальних роботодавців. Замість мобілізації громадян потрібно було провадити мобілізацію економіки — націоналізувати всі (як мінімум) великі підприємства. Замість того, щоб повністю розірвати відносини з «офшорними» країнами, куди витікають капітали, влада наважилась переглянути договір з Кіпром, який і так був відносно цивілізованим офшором. Президентові можна надати гарантії безпеки, якщо він сам подасть приклад відмови від своїх капіталів. Для впровадження таких змін потрібна соціал-революційна політична партія, яка вимагатиме зміни курсу від влади, а в разі необхідності і займе її місце.

Щоб повернути Крим і Донбас, потрібно «втратити» олігархічну владу. До такої України населення Сходу і Півдня не повернеться. Для того, щоб зробити нашу державу справді незалежною слід відмовитись від співпраці з МВФ — борги попередніх злочинних влад не повинні виплачуватись громадянами.

Не буржуазна революція в Росії (на яку сподіваються деякі ідеалісти), не вибори в Греції, а соціальна в Україні гарантує повернення територій. Зупинити кровопролиття може спрямування коштів олігархів на відбудову міст, на лікування поранених, на зміцнення добробуту.

Перспектива соціалістичних перетворень в Україні звучить як фантастика. Але нещодавно і від думок про зруйновані українські міста відмахувались як від кошмарного сну. Потрібно нарешті усвідомити, що ми живемо в екстраординарну епоху і діяти відповідним чином.

Без радикальних реформ наша країна не виживе, а війна не припиниться. Прихід до влади в Україні лівої політсили навіть з такою поміркованою програмою як у СИРІЗИ суттєво покращив б стан справ. Адже у нас значно більше невирішених проблем, ніж у Греції: олігархізація, корупція та уникнення від оподаткування у нас мають куди більш відверті форми.

Потрібно щоб мешканець кожного регіону країни зрозумів — це його країна. Це неможливо без впровадження «прямої демократії» та викорінення націоналістів з влади.

Потрібні мирні переговори між владою та бойовиками стосовно порятунку цивільного населення та припинення активних бойових дій. Кожен день конфлікту робить перемогу дуже сумнівною. Зупинитись ніколи не пізно. Ситуація, коли постійно і марно гинуть люди, змушує максимально чітко формулювати гасла. Тактичною перемогою є мир. Стратегічною — перемога соціальної революції.

Leave A Comment

НАША КНОПКА

ГАСЛО: Головний аналітичний сайт