Парад та мілітаристські ілюзії (ФОТО)

Вперше в житті незалежної України колона військової техніки, зібравши овації на параді, рушила прямо за своїм заводським призначенням – на війну. Модерного вигляду машинам переважно радянських часів додавали солдати у стилі американських „G.I.” з фільму “Чужі”. Враження навіть не псував казенний голос, що нагадував Валентину Валентинівну – чиновницю від культури у виставі за Жаданом „Гімн демократичної молоді”

Віталій ДУДІН, “Ліва опозиція”

Відчуття від парад двояке: з одного боку військові заслуговують на повагу, а з іншого - влада використовує їх для маскування своїх провалів

Відчуття двояке: з одного боку військові заслуговують на повагу, а з іншого - влада використовує їх для маскування своїх провалів

Вперше в житті України колона військової техніки, зібравши овації на параді, рушила прямо за своїм заводським призначенням – на війну. Модерного вигляду машинам переважно радянських часів додавали солдати у стилі американських „G.I.” з фільму “Чужі”. Враження навіть не псував казенний голос, що нагадував Валентину Валентинівну – чиновницю від культури у виставі за Жаданом „Гімн демократичної молоді”. Вона з урочистою інтонацією звітувала про те, що радіус ураження живої сили ракетою складає 70 гектарів…

Відчуття від параду 24 серпня 2014 року двояке. З одного боку українські військові сьогодні заслуговують на повагу суспільства, оскільки готові на пожертву у боротьбі проти найагресивнішого – російського – імперіалізму. „Бо, справді ж, хіба не може зхвилювати така картина, коли військо встає в оборону народу?”, – з розумінням би поставився до пересічних відвідувачів Майдану Володимир Винниченко з огляду на його статтю „Український мілітаризм”. А з іншого – парад був покликаний замаскувати повну відсутність успіхів за піврічне правління ліберального Уряду.

Втім влада доклала максимум зусиль для того, аби головним себе на святі почував не рядовий військовий, а президент Порошенко. Саме йому випала унікальна можливість виступити з набором „оригінальних” мантр на кшталт „хочеш миру…” та „хто не годує власну армію…”, а також про потребу національної солідарності. Стримати сліз під час виступу президента не вдавалось ані жінкам, ані чоловікам – адже буквально перед його промовою було оголошено хвилину мовчання за загиблими з Небесної сотні. Президент заявив, що на оновлення озброєння буде спрямовано 40 млрд. гривень протягом трьох років, але щоб не засмучувати присутніх не сказав, звідки їх візьмуть (хоча лише його статки могли б перекрити половину від цієї потреби).

Нема сумніву, що правлячий клас проведе оновлення озброєння за рахунок бюджетників і пенсіонерів

Важливий факт: Порошенко жодного разу не назвав ворога його іменем – говорилось лише про „агресора” та „загрозу зі Сходу”. Приміром, говорилось, що Україна більше не буде святкувати день захисника вітчизни за календарем чужої держави. Парадоксально, але при цьому він зазначив, що українська армія черпає традиції не лише від вояків УПА, але від Червоної Армії.

Президент з гіркотою констатував, що двічі в Україні перемагали пацифістські ілюзії – під час визвольних змагань 1917-1920-их років, ну і, звісно, перед приходом „народної влади” в особі Порошенка. Хоча не можна сказати, що режим Януковича не приділяв уваги зовнішній безпеці: затверджена ним Військова доктрина визнавала можливість конфліктів з РФ. Просто виконання декларацій у сфері обороноздатності наткнулись на ту ж саму проблему, яка заважає армії й сьогодні. Звичайно, ім’я цієї проблеми президент не міг назвати вже не з дипломатичних, а з класових міркувань. Ім’я цієї проблеми – капіталізм.

У промові президента все зводилось до того, що достатньо нашим збройним силам перемогти на фронті, як наша країна стане квітучою, незалежною та європейською. Словом, він навіював мілітаристські ілюзії. Але без внутрішніх змін захист України від зовнішньої агресії суттєво ускладнюється. Якими б не були подвиги військових, але настання миру неможливе без усунення системи, що працює на задоволення окремих приватних інтересів, передусім, нашого президента. Капіталізм – це національна зрада. Кожен випадок недофінансування оборони – на його совісті, як і кожен привід для розколу нашої держави.

Україна має виставити не „наші” штики проти „ваших”

Про незалежність не може йти мова, якщо потенціал України продадуть світовому капіталу, а її громадяни й надалі залишатимуться рабами олігархів. Слабкість змушує Україну звертатись за допомогою до неонацистів на кшталт „Азову”, реабілітуючи їх мізантропічні ідеї. Лідер „Соціал-національної асамблеї” Андрій Білецький отримує звання підполковника міліції, а радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко повідомляє, що в ультраправих поглядах немає насправді нічого страшного – чиї права, мовляв, ображає тату зі свастикою?

Хочеться повторити за В.Винниченком, що Україна має виставити не „наші” штики проти „ваших”. Справді пишатись своєю країною ми зможемо тоді, коли наша країна протиставлятиме революційний проект майбутнього – консервативно-капіталістичному, а армія буде керуватись народними інтересами.

„Щоб це було українське народне військо свідоме своїх народніх, а не салдацьких кастових інтересів, щоб воно не було і не змогло ніколи бути силою в руках пануючих класів”, – краще й не скажеш.

Leave A Comment

НАША КНОПКА

ГАСЛО: Головний аналітичний сайт