ГАСЛА МОМЕНТУ: За незалежний соціальний рух! За вільну Україну!

Масове вбивство людей в Одесі 2-го травня в жодному випадку не може бути виправдане. “Ким би не були загиблі з обох сторін люди, насильство щодо більшості з них очевидно перевищувало всі можливі межі самооборони. Необхідно провести усестороннє розслідування цих подій та виявити персонально провокаторів та вбивць, які скоріше за все були присутніми з усіх боків протистояння”, – упевнене соціалістичне об’єднання “Ліва опозиція”

Колектив “Лівої опозиції”

Масове вбивство людей в Одесі 2-го травня в жодному випадку не може бути виправдане. “Ким би не були загиблі з обох сторін люди, насильство щодо більшості з них очевидно перевищувало всі можливі межі самооборони. Необхідно провести усестороннє розслідування цих подій та виявити персонально провокаторів та вбивць, які скоріше за все були присутніми з усіх боків протистояння”, – упевнене соціалістичне об’єднання “Ліва опозиція”.

Ми не можемо в даний час точно назвати імена винних осіб, причетних до вбивств організацій та угруповань, однак ми можемо бачити політичні наслідки одеської бійні і не можемо не бачити, що політичну відповідальність за неї несуть в тому числі і політичні організації лівого спрямування.

Без сумніву насильство спрямовувалося та організовувалося в першу чергу ультра-націоналістичними та шовіністичними угрупованнями, які цілком свідомо вбивають людей та намагаються використати кров загиблих для розпалювання в суспільстві звірячої націоналістичної істерії, яка повинна на їх думку «мобілізувати націю» проти її «ворогів». Дійсно, це можливо єдиний шлях до омріяної ними нацистської диктатури, яка може бути побудована лише на крові та залякуванні людей. Це стане можливим, лише якщо в Україні росіяни будуть бачити в кожному українцеві – бандерівського вбивцю, а українці бачитимуть в кожному росіянинові потенційного «диверсанта ГРУ». Нажаль, ми надто близько підійшли до межі коли це дійсно може статися.

Однак, 2-го травня в Одесі по різні боки барикад опинилися, в тому числі і активісти лівих організацій, які ще рік тому приймали участь у спільних акціях протесту проти обмеження свободи мирних зібрань та запровадження рабського Трудового кодексу. На одному боці під командою правих шовіністів з «Одеської дружини» виявилися активісти об’єднання «Боротьба». На іншому – анархісти та антифа приймали участь в акції, яку фактично спрямовували їх опоненти, зокрема праві футбольні ультрас. Останні очевидно відзначилися особливою жорстокістю щодо опонентів.

Ліві організації не змогли запропонувати незалежної окремішньої класової робітничої програми, не змогли не те, що очолити масовий рух, а навіть дистанціюватися, а тим більше втримати маси від братовбивчого насильства під націоналістичними гаслами. Такі ліві потрапили у пастку некритичної підтримки відносно масового руху, який в останній час майже повністю відійшов від соціально-економічного порядку денного та змінив його на націоналістичний. В даний час для протестувальників в Одесі питання спроможності чи неспроможності, в решті-решт права на існування незалежної української держави важить, нажаль, на багато більше ніж трудові права українського робітництва всіх національностей. Замість стратегії усунення від влади в Україні та Россії капіталістичної олігархії обговорюється питання про те, чи не було створення української держави «непорозумінням» та «помилкою історії». Не дивно, що робітники великих підприємств Сходу та Центру України здебільшого не приймають участь в масових акціях протесту. Акції «Анти-Майдану», як і про-майданівські, залишаються здебільшого малочисельними та в жодному випадку не йдуть ні у яке порівняння з масовою стотисячною мобілізацію киян під час Євромайдану у січні та лютому цього року. Озброєні радикали залишаються невеликою групою авантюристів навіть у Слов’янську, де вони фактично захопили владу та тримаються, очевидно, на залякуванні місцевого населення, яке цілком логічно не хоче стати жертвою анти-терористичної операції Уряду. Дуже сумнівно, що більшість жителів Слов’янська підтримує монархічні ідеї відновлення «єдіной і нєдєлімой», які відкрито проголошує «головнокомандувач» ДНР російський офіцер Стрєлков-Гіркін. В той же час, ясно, що вони не хочуть бачити у Слов’янську не тільки «зелених чоловічків» Стрєлкова, але і будь-яких інших військових. Адже вони добре розуміють, що при продовженні АТО, бій рано чи пізно розпочнеться у населених кварталах міста і страждатимуть в першу чергу вони – мирні місцеві жителі. Робітники Слов’янська та Краматорська здебільшого не беруть участь у протистоянні, а продовжують щоденно їздити через блок-пости на роботу. Питання про загальний страйк тут навіть не піднімається. Підтримують «слов’янську хунту» здебільшого місцеві люмпен-кримінальні угруповання та несповна розуму від ностальгії за СРСР люди похилого віку.

В той же час масовий та організований робітничий рух в Україні без сумніву існує. Він проявив себе в Кривому Розі, коли робітничі загони шахтарської самооборони не допустили ескалації насильства в цьому місті під час спроб організувати напади «тітушок» на місцевий Майдан. Проявили себе робітники і в Червонограді Львівської області, де вони активно втручалися в політичний процес а, згодом фактично націоналізували місцеву електростанцію, яка належала раніше олігарху Р.Ахметову.

Ще більш потужно заявив про себе робітничий рух у Краснодоні Луганської області. Тут під час загального страйку шахтарі фактично взяли місто під свій контроль. Показовим є те, що вони не забажали приєднуватися ані до луганського сепаратистського «атни-майдану», ані заявляти свою підтримку буржуазно-олігархічним лідерам київського Майдану. В них був свій Майдан, робітничий, озброєний гаслами соціальної справедливості та серйозно, на відміну на жаль від київського, налаштований домогтися реалізації цих гасел. Робітники вимагали не тільки підвищення заробітної плати, але і припинення виведення на аут-сорсинг допоміжних підрозділів на шахтах. Отже, це не вузько-економічних страйк, а рух який піднімає питання солідарності робітників різних спеціальностей, рух достатньо потужний щоб взяти під свій контроль ціле місто. При цьому жодного насильства, жодних жертв! Місто було захоплено не просто без жодного пострілу, ніхто навіть не наважився імітувати спротив.

Звісно, організований робітничий рух в масштабах країни ще дуже слабий. Справді активні та класово свідомі робітничі профспілки сконцентровані в небагатьох центрах видобувної промисловості. Однак схоже, що тільки там де у протистояння справді втручаються робітники вдається уникнути масових жертв та приборкати шовіністичну істерію.
Саме вихід на політичну арену незалежного класового робітничого руху залишається, можливо останнім шансом на виживання нинішньої української держави та недопущення громадянської війни, яка розгортається на наших очах. Якщо справді сценарій розшматування України буде реалізовано, ми не зможемо уникнути вибуху насильства та масових жертв. При цьому протистояння буде все більше набирати міжнаціонального та міжетнічного, а зовсім не класового характеру. Коли розпочиналася війна в Югославії ультраправі також були дуже слабі та маргіналізовані. Вони мали підтримку в суспільстві не більшу ніж мають зараз Ярош і Тягнибок з їх мікроскопічними рейтингами. Однак менше ніж за рік війни сербські та хорватські нацисти стали домінувати в Югославському політикумі та перетворилися на великі масові організації.

Якщо шахтарям Луганщини, Донеччини, Львівщини та Дніпропетровщини спільними зусиллями не вдасться зараз зупинити війну всі ми опинимося втягнутими в її м’ясорубку. В цьому випадку лівий рух в Україні і справді буде знищено на довгі роки, навряд чи він виживе і в Росії.
Краснодонскьким та кріворізьким робітникам необхідна зараз ваша солідарність і допомога! Краснодоньский страйк ще не завершено, його лише призупинено на час переговорів. У Кривому розі шахтарі також готуються до страйку у разі невиконання їх вимог.

Ніякої підтримки шовіністам під якими м б прапорами вони не виступали!

За вільну, незалежну та єдину робітничу Україну!

За незалежний робітничий і соціальний рух!

Leave A Comment

НАША КНОПКА

ГАСЛО: Головний аналітичний сайт