Війна за поразку

Ліберальні реформи, якими невдоволена Україна, вже відбулись у РФ: 10 фактів

Денис ДЕНИСОВ, Віталій ДУДІН,
“Ліва опозиція”

Ілюзії щодо політики Путіна ще панують серед мешканців Сходу України

Громадянський конфлікт в Україні, що нагадує про себе черговими жертвами, змушує відкинути будь-які сумніви й «кинутись» у підтримку однієї зі сторін. Поки існують тільки дві сторони – «легітимна влада» та «сепаратисти». Кого підтримувати у цій ситуації? Хто є правим, а хто винним? Що потрібно Україні: унія у складі ЄС або федерація у складі МС? Відповіді на ці питання ліві мають дати у своєму традиційному дусі повалення існуючої ідеологічної гегемонії.

Чи ми говоримо про «легітимну владу»? Ні! Легітимізм – реакційна ідеологія феодальної або буржуазної аристократії, якою користалися і Гітлер, і Янукович – усі вони отримали владу «легітимним шляхом». Натомість революція зняла казуїстику з порядку денного, доводячи: жодна влада не є легітимною, доки вона не є безпосередньо народовладдям, прямою демократією. Ми впевнені, що це переконання поділяє більшість з учасників та співчуваючих Майдану. Нинішня влада, як і попередня, висловлює класові інтереси меншості.

Чи ми говоримо про «сепаратизм»? Ні! Значна частина цих протестувальників підтримує «референдум», «рідну мову» чи побоюється «бандерівців» саме так, як в Києві побоюються «тітушок». Цілі цього руху не визначені, не сформульовані належним чином, але ж серед них є не тільки імперське лайно, але й боротьба проти кредитного ярма МВФ, проти скорочень та затягування пасків. Більше того, Януковича східняки ненавидять не менш, ніж кияни. На жаль, присутність олігархів та націоналістів в українській владі робить усе для того, щоб «анти-майданний» рух на Сході зростав, залучаючи нових людей. Слід зазначити, що, попри використання соціальної риторики, «Анти-Майдан» відзначився, передусім, жорстоким побиттям прихильників Євромайдану. Отже, ядром цього руху однозначно є реакційні сили, при чому їх дії навіть не викликають засудження (принаймні, публічного) з боку інших учасників, що наводить на думки про відсутність умовно-«поміркованого» крила серед «федералістів».

Гасло федералізації на даному етапі означає створення бар’єрів в рамках українського робітництва, отже відсуває перспективу світової революції. «Східняки» й «західняки» не є ворогами один одному. Не можна стверджувати, що одна частина країни живе краще за рахунок іншої. Вони повинні допомагати одне одному повалити владу капіталу і зробити це простіше у рамках однієї країни. Звичайно, як ліві ми вбачаємо майбутнє усього людства за соціалістичною федералізацією – посиленням ролі місцевих громад та знищенням будь-яких експлуататорських центрів. Але, як підказує кримський сценарій, сепаратистські гасла виступають прикриттям проросійських сил.

Якщо гасло федералізації є спірним, то апеляція до Росії, що здійснюється з умовно-лівих позицій, є відверто шкідливою. Так, ілюзії щодо підтримки з боку Путіна ще панують серед мешканців Донбасу. Але від сусіда вони сподіваються отримати дуже багато: економічного розвитку, добробуту та замовлень для східних підприємств. Чи вони отримають все це від Росії у її сучасному стані?

Ліві засуджують безглузду націоналістичну маячню, яка розповсюджує ненависть до пересічних росіян, нібито патологічних «путінських рабів». У той же час зазначимо, що українці схильні наївно шукають прихистку під крилом Росії чи Європи, не задумуючись над тим, що справедливе суспільство розпочнеться з боротьби тут, в Україні, проти «рідних» олігархів. Мільйони українців усвідомили жахливу перспективу антисоціальних реформ, які нав’язуються з боку МВФ. Однак у Росії багато з таких змін вже відбулися, тому її модель не може розглядатись у якості альтернативи.

Численні реформи за рецептами МВФ, що викликають невдоволення в Україні, вже відбулися в Росії. Ось приклади таких змін:

1 ) Неоліберальні економісти в уряді вже проводять курс шокової терапії відносно цін та валютної політики (рубль дешевшає швидше за гривню навіть при хваленій путінській «стабільності»). Добробут Росії є відносним, існуючи мабуть тільки у великих містах, та минаючі депресивні області.

2 ) Всевладдя спецслужб, та неможливість проводити будь-які мітинги – засіб політичної боротьби, який зараз так часто використовується на Сході. Діє жорстке «анти-екстремістське» законодавство та Закон про мирні збори.

3 ) «Материнські» виплати у Росії нижче, ніж в Україні. З цим найближчим часом стикнуться мешканки Криму.

4 ) Те саме можна сказати й про трудове законодавство, яке в Україні ще базується на нормах радянського КЗпП, а в Росії з 2001 року влада бореться проти профспілок, позбавляючи їх права на приміщення, та ін. Малі підприємці мають право наймати працівників на основі строкових договорів, що робить працівників залежними (ст.59 ТК РФ). Розширено підстави для звільнення (зокрема, за розголошення комерційної таємниці). Конституційний Суд РФ у 2010 році визнав неконституційними норми про неможливість звільнення членів профкому без згоди профспілки. Тепер профлідерів звільняються за спрощеною процедурою.

5 ) У Росії проведено неоліберальну реформу залізниці (створено ВАТ “РЖД”) – пасажирські перевезення суттєво подорожчали. Деякі експерти повідомляють про зростання цін утричі.

6 ) У Росії прийнято пристосований до ринкових умов Житловий кодекс у 2004 році. В Україні формально діє ЖК УРСР 1984 року, який (!) згадує право на житло серед інших, виборених Жовтневою революцією і забороняє, зокрема, виселення мешканців за несплату оренду в державному житловому фонді.

7 ) У 2004 році в Росії проведено монетизацію пільг: замість права на безкоштовний проїзд мільйонери пенсіонерів отримали лише символічну компенсацію. У Росії діє накопичувальна пенсійна система — відрахування із зарплат використовуються у сумнівних фінансових оборудках. Кошти йдуть на підтримку капіталістів, а не нинішніх пенсіонерів.

8 ) Прийнято жорсткий «анти-піратський» Закон, який обмежив право бідних громадян на доступ до Інтернету – сайти, які розміщали відео з порушенням авторського права, закриваються.

9 ) Бюджетні установи були переведені на комерційні умови згідно так званого «ФЗ-83». Почалося масове закриття шкіл та лікарень.

10 ) «Безкоштовні» місця у вузах РФ постійно скорочуються – у 2012 році міністр освіти запропонував скоротити їх удвічі.

Варто додати також, що етнічна ненависть культивується на центральних російських каналах, та продовжується у вигляді концтаборів та погромів проти «нелегальних» трудових мігрантів у Москві. Ті, хто намагаються бігти від «бандерівців» до Росії, повинні усвідомлювати, що там існує розгорнута мережа неонацистського терористичного підпілля.

Ми не є прихильниками тоталітарного й бюрократичного СРСР. Але сучасна Росія – це навіть не Радянський Союз. Це той лад, до якого сьогодні ведуть Україну націонал-ліберали, доповнюючи згубну економічну політику консерватизмом та «пошуком ворогів нації». Цієї простою істини не розуміють у Донецьку так само, як на початку Євромайдану в Києві не розуміли, що Угода з ЄС немає стосунку до вільного перетинання кордонів Європи.

Не підтримувати ту чи іншу сторону, не сподіватись на зовнішню підтримку, а формувати свою політичну силу та єднатись на класовому ґрунті, мають робітники Сходу і Заходу. Нам є що робити тут – здолати неоліберальний курс влади, усунути від неї націоналістів та олігархів, передати її до трудящих верств населення, докорінно змінити її в решті-решт! Політики, а не ми призвели до війни! Не виконавши жодної зі своїх обіцянок Майдану, вони тільки обурили Схід. Відвернути криваву громадянську війну здатна лише класова боротьба – трудової України проти паразитів!

Нинішній формат протистояння прирікає клас працівників на поразку. Адже простих людей змушують боротися за право збагачувати правлячий клас однієї чи іншої держави.

НА РУССКОМ: http://gaslo.info/?p=5159

Comments
One Response to “Війна за поразку”
Trackbacks
Check out what others are saying...


Leave A Comment

НАША КНОПКА

ГАСЛО: Головний аналітичний сайт