“Без перевиборів до ВР цей Уряд нерепрезентативний” (ПРОМОВА)

Виступ активіста “Лівої опозиції” на слуханнях щодо України в британському парламенті

Захар ПОПОВИЧ, “Ліва опозиція”

Євромайдан став справжнім масовим народним і низовим рухом, який однак ще не призвів до відсторонення олігархічного класу від влади

Я – Захар Попович, член соціалістичного об’єднання «Ліва опозиція». Я був присутній на Майдані під своїм червоним прапором від найпершого дня його виникнення. Я не ночував в наметах, але протягом цих місяців перебував на площі майже щодня. Цей червоний прапор, який ми підняли 24-го листопада на першому масовому мітингу Євро Майдану, я спеціально привіз щоб продемонструвати Вам, що ліві були на Майдані не як окремі особистості, а зі своїм поглядом, зі своєю програмою соціальних змін.

Найперше, що я хочу підкреслити: Євромайдан є справжнім масовим народним і низовим рухом, мобілізацією громадськості, а не якимсь штучно створеним явищем.

Я ніколи не бачив так багато людей, які б виходили на демонстрацію в центрі Києва, мабуть, з 2004 року, коли відбувався перший помаранчевий Майдан. За останнє десятиліття жодну політичну акцію та навіть жоден неполітичний публічний захід не відвідувало так багато людей.

На мітинги ультраправих, особливо в останні роки, могло прийти декілька тисяч людей. Можливо, на день УПА вони могли зібрати і десять тисяч. Але перша ж недільна демонстрацію Євромайдану зібрала щонайменше п’ятдесят тисяч чоловік.

Такий рух неможливо утворити штучно. Очевидно, що це була справжня масова мобілізація. Демонстрація в основному пересічних киян,  обурених нахабністю корумпованої, неефективної та ненажерливої влади. Це була демонстрація проти влади олігархів, які грабують український народ.

Розбудована олігархами економічна та політична система сучасної України ретельно пристосована якраз для того, щоб узаконити це пограбування, зробити його максимально інтенсивним та зручним для них.

Політична система, яка повністю контролюється олігархами, забезпечує їм таке законодавство, яке зробило ухилення від оподаткування абсолютно законною та загальноприйнятою  практикою. Якщо ви український олігарх – ви фактично звільняєтеся від сплати податку на прибуток. Це, на жаль, закон української економіки.

Найбільший податковий тягар лягає в Україні на найманих працівників та власників малого бізнесу. Навіть податок на доходи фізичних осіб (де ми формально маємо фіксовану ставку), фактично є прогресивним, тільки навпаки. Адже фонд заробітної плати робітників додатково обкладається ще 40% податком, в той час коли багаті і справді насолоджуються “фіксованою” 17% ставкою податку на доходи від дивідендів зі своїх акцій.

Для більшості людей в Україні «Європа» означає добро і справедливість, в першу чергу соціальну справедливість! Я зустрічав на Майдані багато робітників та профспілковців. Шахтарі з Луганська (це на самому сході нашої країни) казали мені, що вони приїхали на Майдан, тому що вони хочуть щоб в Україні запрацювала судова система.

Голова Незалежної профспілки гірників України в місті Ровеньки Володимир Соколов, сказав мені: “Ми підтримуємо Євромайдан, тому що бажаємо жити в нормальній країні, де виконуються заони! Адже в нас суди, навіть якщо і виносять рішення, коли ми захищаємо наших членів профспілки, то виконати ці рішення не можуть!”
Насправді це означає, що роботодавець може звільнити будь-якого та будь-коли та зневажати вимоги профспілок! Ми повинні припинити таку практику! Ми вимагаємо реформи судової системи та верховенства права в нашій країні. Угода про асоціацію включає зобов’язання ввести судову реформу – і саме тому ми вимагаємо від уряду її підписання!

Саме тому «Ліва опозиція» також підтримала асоціацію, але без підписання угоди про вільну торгівлю. Політична частина Угоди про асоціації з ЄС також містить низку  суперечливих моментів, але загалом вона дійсно може допомогти нам домогтися в Україні більшої демократії та свободи думки, допомогти нам забезпечити верховенство права.  А трудове право в Україні ще й досі радянське: в більшості випадків закон на боці працівників, а не роботодавців. Радянський Кодекс законів про працю в Україні, на відміну від Росії, був збережений. І ми прагнемо, щоб цей радянський Трудовий кодекс і далі діяв в Україні!

Праві радикали систематично намагалися зачистити Євро-Майдан від лівих, але повною мірою це їм так і не вдалося.

Це правда, що Євромайдан був значною мірою ініційований правою опозицією. Також вірно, що найбільш організованою частиною цих правих є крайньо-права партія “Свобода”.

Я вважаю цю партію такою, що намагається розвиватися у традиціях гітлеризму. Це не просто голослівне твердження або “Argumentum ad Hitlerum”. Деякі з її лідерів прикладають багато зусиль до популяризації спадщини Гітлера і Геббельса. Наприклад головний теоретик «Свободи» пан Михальчишин особисто переклав Маленьку абетку націонал-соціалізма (Das Kleine ABC des Nationalsozialisten) доктора Гебельса  та опублікував її у збірнику статей разом з «25 пунктами НСДАП» та ессеєм Ернста Рема «Чому саме SA».

Всю цю гидоту пан Михальчишин зібрав у збірочку разом зі своїми теоретичними напрацюваннями про актуальність нацизму для сучасної України. Одна з його статей, так і називається: Революційний націонал-соціаліст.

Отже, не дивно, що, тільки но величезна масова демонстрація завершилася, щільність нацистів на квадратний метр площі різко зросла. 27-го листопада вудку, на якій я підняв цей червоний прапор, зламамали бойовики із повязаної зі “Свободою” неонацистської банди під назвою “С-14”.

Прапор, як бачите, трохи пожували, але не зїли. Щодо того, зїли хлопці чи ні решту наших банерів, сказати напевне нічого не можу. Принаймні від них нічого не залишилося. У наступні дні на Майдані ультраправі бойовики під різними приводами здійснили напади ще на добрий десяток лівих і профспілкових активістів.

Увечері 29-го листопада здавалося, що Євро-Майдан скінчився. Усього кілька сотень радикальних студентів залишалися на площі. Але, як ви всі знаєте, жорстокий напад “Беркуту” на Майдан рано вранці 30-го листопада надзвичайно обурив громаду та кількість протестувальників знову неймовірно зросла.

Тільки-но нова хвиля протестів заповнила вулиці Києва, нацисти закономірно опинилися в  абсолютній меншості та майже втратили здатність контролювати рух. Пропаганда лівих соціалістичних ідей була можливою кожного разу коли відбувався справді масовий великий мітинг. І вона завжди була можливою в Києві поза межами Майдану.

Зокрема, у перші дні грудня ми організували цілу низку публічних лівих акцій поза Майданом, в основному в центрі Києва. В одній з них приймало участь близько двохсот людей. Це був марш проти поліцейського насильства з вимогою негайного розпуску спецзагонів “Беркут”.

На жаль, ми не мали можливості вчасно занести повідомлення про масовий захід до КМДА, адже її приміщення було захоплене нашими опонентами з “Свободи” та “С-14”. Отже, акція не була заявлена у повній відповідності до існуючої юридичної процедури, але ніхто нам не перешкоджав. Ніхто не напав на нас, ані міліція, ані нацисти. Цього разу ми не мали жодних проблем з безпекою.

На великому мітингу в неділю 9-го грудня на Майдані багатьом з нас вдалося успішно виступити  на окремій сцені “Вільного мікрофону” (навпроти метро Хрещатик). Як ви розумієте,  банери і плакати довелося зробити нові. Але відцього наша наочність тільки виграла. І будьте певні, зміст агітації був так само цілком соціалістичним.

Рух змінився після введення репресивного надзвичайного законодавства – люди почули голос лівих

Проходили дні та тижні. Можна собі уявити, що бездіяльність уряду породжувала невдоволення людей. Ми були втомлені та змерзлі, а це робило нас ще більш роздратованими. Уряд лише чекав, коли ми здамося та розійдемося, не показуючи жодних ознак бажання змістовних переговорів, навіть з офіційними лідерами опозициії.
Протестувальники були дуже розгніваними і тоді почалося повстання.

Преші атаки проти “Беркуту” були організовані в основному неонацистами з “Правого сектору, навіть більш радикальними, ніж праворадикальна “Свобода”. Але також правда і те, що протягом цих днів до боротьби прєдналися звичайні і дуже різні люди. Тисячі з них приносили автомобільні покришки, бензин та машинне масло, щоб підтримувати величезне багаття. Стіну вогню, яка боронила Майдан від “Беркуту”. Серед активістів я бачив дуже різних людей, які, до речі, в основному розмовляли російською, багато молоді з масивів та передмість Київа. Вони дуже відрізнялись від переважно
україномовних людей з самого Майдану, багато з яких дійсно приїхали з містечок та сіл Західної України.

Після прийняття надзвичайного поліцейського законодавства, більшість мешканців Київа були дуже обурені. А ще більше – після вбивств активістів Майдану. На Майдан та Європейську площу, де звичайно можна було побачити не більше декількох сотень людей вночі, в цю ніч вийшло декілька десятків тисяч. І люди простояли тут до ранку. Саме ця масова мобілізація і врятувала Майдан від нападу, який вочевидь готувався міліцією.

Усі думали, що міліція братиме Майдан штурмом. Усі були впевнені, що Беркут буде атакувати. За новим законом, всі демонстранти вже вважалися злочинцями. Серед них були присутні праворадикальні групи, але також і деякі ліві радикальні організації (переважно анархістські). Але більшість були критично налаштовані і до офіційної опозиції, і до праворадикалів з ксенофобними поглядами. Багато каміння та коктейлів молотова влучило і в міліціонерів, деяких було поранено. На жаль, багато молодих людей поводилось, наче це була гра, навіть коли деяких з них було вбито. Тим не менш, це був масовий виступ, повстання українців, людей різних національностей та етнічних груп, за демократію в Україні.

Ресурсів вистачало. Уявіть собі людей похилого віку, які стоячи ланцюжком передають каміння та шини бійцям. Старших жінок, які допомагають своїм онукам розливати по пляшках коктейлі Молотова. Як журналіст я був особисто присутній на передовій біля колонади стадіону “Динамо”.

Візьми коктейль, друже! – привітав мене ввічливий хлопчина в балаклавці. Було дуже важко втриматися. Але хлопець помітив мої ваганняі свідоцтво преси та більше не наполягав.

Зіткнувшись з такою значною масовою мобілізацією, влада була змушена припинити застосовувати силу проти демонстрантів. Будь-які спроби розігнати Майдан могли закінчитися багатьма пораненими та вбитими. Однак ця масова акція, яка перешкодила введенню в дію нових антидемократичних законів, також надала імпульс найбільш антидемокртичним елементам Майдану. Після запеклих насильницьких сутичок з міліцією, крайньо праві та неонацистські угруповування зміцнилися і відчули себе досить сильними, щоб проголосити себе лідерами руху.

Ліві в окупації «Українського дому» та Міністерства освіти і науки

Але ліві також зміцнилися! Ця революція істотно відрізняється від помаранчевої революції 2004 року. Ця революція має голос! Є багато місць, де постійно ведуться публічні дискусії. Існували не тільки головна сцена Майдану, а й сцени «Відкритого університету» та «Відкритого мікрофону» на відкритому повітрі. І, звичайно, багато-багато дискусій проходили в приміщеннях зайнятих будівель.
Незабаром після боїв 19 січня на вулиці Грушевського лівим студентським активістам вдалося зайняти частину «Українського дому» і організувати там систематичну агітацію.

Незважаючи на складну ситуацію, лівих сприйняли на Майдані набагато краще, ніж раніше, і ми систематично працюємо в «Українському домі», в студентському центрі, організацією якого в основному займаються ліві та прогресивні активісти. Тут розмістили бібліотеку з лівою літературою, розповсюджували ліві листівки, у тому числі примірники нашого маніфесту з 10 вимогами, і проводили публічні дебати.

Було багато дискусій, лекцій, показаних фільмів. Крім того, ми провели презентацію нового випуску нашого журналу «Спільне». Вона була дуже успішною. Особисто я свій виступ розпочав, назвавши себе комуністом, а закінчив – вимогою соціальної люстрації: негайного відсторонення олігархів і найбагатших від усіх постів у владі. І я хочу підкреслити, що всі десять пунктів програми соціальних змін від «Лівої опозиції» заслужили щиру підтримку і оплески. Там, у залі «Українського дому», були люди із Західної України, що вважають себе антикомуністами, і люди зі Східної України, які вважають себе антибандерівцями. Але всі вони вважають, що необхідна соціальна справедливість! Усі вони підтримують радикальну програму соціальної люстрації! Ідея соціальної справедливості – ось єдина ідея, що може об’єднати Україну.

Наші пропозиції, в тому числі робітничий контроль і позбавлення всіх мільйонерів виборчих прав, були позитивно сприйняті.
Ця презентація була 17 лютого, а вже 18 лютого відбулася нова масована атака. Ми були змушені покинути «Український дім» і, на жаль, втратили всі наші матеріали. Матеріали, але не віру! Ми повернулися туди наступного тижня, але нічого не залишилося.

Міністерство освіти і науки

Ще один приклад участі лівих у Майдані. Незабаром після того, як президент Янукович утік, радикальні студенти зайняли головну будівлю Міністерства освіти і науки. І що дуже важливо – людей з партії «Свобода» туди не пустили. Повідомлялося, що пост міністра освіта і науки в новому уряді відійшов за квотою «Свободі», але врешті на нього вирішили не призначати радикальну представницю цієї партії  Ірину Фаріон, а підтримали відносно поміркованого Сергія Квіта – президента (ректора) Києво-Могилянської Академії.

І, перш ніж пану Квіту дозволили увійти до його нового кабінету, йому довелося захищати свою програму розвитку освіти і науки перед студентською асамблеєю і відповісти на багато питань студентів, у тому числі незручних. Більше того, він підписав «дорожню карту» з розвитку освіти, підготовану самими студентами.

Зараз крок за кроком відбувається втілення цієї «дорожньої карти». Вона не забута, і студентська асамблея продовжує контролювати її виконання.

Я і мої товариші з «Лівої опозиції» нині особисто беремо участь у проекті відкритих даних. Блискучий фахівець з автоматизації, пані Кежова, тепер зайнята розробкою нової системи автоматизації бухгалтерського обліку в цьому міністерстві, і ми оприлюднимо в Інтернеті всі вихідні дані головної бухгалтерської книги (усі записи). Перший заступник міністра Інна Совсун приділяє багато уваги цьому проекту, і я впевнений, що він буде реалізований не пізніше 1 квітня. І починаючи з цього моменту, дані будуть публікуватися щодня, кожен робочий день.

Тому я запрошую всіх завантажувати наші вихідні дані і аналізувати їх – ймовірно, деякі британські експерти могли б дати поради щодо оптимізації справ міністерства? Наступне міністерство, документацію якого ми плануємо відкрити – Міністерство культури.

Робітники в Кривому Розі підтримують Майдан

Ще один важливий момент переконав мене в тому, що ця Українська революція демократична та соціальна – це роль незалежних робочих профспілок в ній. Кривий Ріг – велике індустріальне місто на південному сході України. Це велике, переважно російськомовне Українське місто – типове в цьому сенсі.

В ньому проживає близько мільйона жителів. Більшість з них промислові робітники. Реальні працівники, які працюють на промислових підприємствах. В основному шахтарі і металурги, які виробляють руду і сталь. Багато міст на Сході України були деіндустріалізовані після кризи 90-х років, але не Кривий Ріг. Як ви знаєте в нас був великий спад в машинобудуванні та металообробці, але не у видобутку сировини. Це місто – столиця видобутку залізної руди. Тут навіть пилюка на вулицях червоного кольору.

Майдан був ініційований також малим бізнесом та торговцями з ринків, але роль робітників тут зараз дуже значна. На Майдані була надзвичайно масова мобілізація – багато тисяч протестуючих, до пяти тисяч та навіть більше. Цля Кривого рогу – це нечувано. Для порівняння проросійські заходи привертають до ста учасників, дві-три сотні максимум – і більшість з них, громадяни та агітатори з Майдану, які намагаються зясувати хто ці люди, та чого вони підіймають цей Россійський триколор в їхньому місті. Анекдот ще й в тому, що ніхто не знає цих пророссійських хлопців. Жоден з них не був громадянським активістом, профспілковцем або хоча б приймав участь в політичному житті міста. Є якісь байкери. Знаєте, Путін любить зустрічатися з байкерами. От і тут теж байкери з триколорами звідкись взялись.

Щодо решти, то ніхто раніше  їх в місті не бачив. Тепер, от як ми тут з вами говоримо, приблизно десять проросійських активістів пікетують будівлі міськвиконкому, а неподалік на майдані може до тисячі людей.

В Кривому розі лідери незалежної профспілки гірників в числі тих 10-25 представників, що обрані  на Майдані до Ради. Координатор профспілки Шахтарів товариш Юрій Самойлов не тільки член Ради Майдану, але ще і сотник «Шахтарської сотні». А це одна з ключових бойових одиниць місцевої Самооборони, сформована, як ви розумієте з шахтарів – і молодих, і регресників.

Самооборона відіграє важливу роль ще й тому, що адміністрації шахт, які належать Ахметову та особливо російським олігархам організували парамілітарні воєнізовані загони найманців – «тітушок». Ці формування нападають на протестувальників та підпалюють офіси лідерів опозиційних партій. Майданні сотні самооборони були сформовані лише після того, як такі атаки почались.

Тепер «Шахтарська сотня» займається спільним патрулюванням міста з місцевою міліцією.

На початку Майдана шахтери сказали мені: ми переважно підтримуємо це, але це не наша революція. Тепер вони відчувають, що це таки їх революція. Принаймні в місті Кривий Ріг це так.

Новий уряд зі «Свободою» – визнання, але не політична підтримка

Так, новий уряд дійсно включає представників ультраправої партії «Свобода» (3 з 20 міністрів).

Ультраправі хотіли б створити новий Рейх для расових українців. Одне з гасел, яке вони викрикували на Майдані, є українським перекладом «Deutschland über Alles». Вони б хотіли володіти щонайменше ядерною зброєю і міжконтинентальними ракетами. І, повірте мені, Україна має достатньо ресурсів, щоб зробити це.

Ракетний завод у Дніпропетровську і зараз готовий до їх виробництва. Новопризначений губернатор Дніпропетровської області, горезвісний олігарх Коломойський, саме здійснив інспекцію цього ракетного заводу. Коломойський є одним з лідерів «Об’єднаної єврейської общини України» [і «Європейського єврейського союзу»], але це не заважає йому бути правим і антиробітничим діячем.

Але прагнення нагадувати нацистів ще не означає, що ви автоматично є ними. В умовах тиску з боку масового руху вони не можуть просувати свій правий мілітаристський та ксенофобський порядок денний. Проблема в тому, що Україні доведеться воювати з Росією, ця фашистська повістка, ймовірно, може стати прийнятною для суспільства. Але на даний момент війна ще не ведеться. І у нас є шанс уникнути її.

На даний момент Уряд повністю забув про соціальні гасла Майдану. Замість розділення влади і бізнесу – у нас олігархів призначили губернаторами Дніпропетровської та Донецької областей. Замість вимоги Майдану, що багатства олігархів повинні обкладатися додатковим 10% податком (“багаті поділяться з бідними”), ми не чуємо ні слова про оподаткування великого бізнесу. Навпаки – виголошуються заяви про згоду на виконання усіх вимог МВФ.

Ми не схвалюємо владу політично. Ми практично підтримуємо деякі її локальні ініціативи, такі як відкриття даних держустанов, але ми не схвалення нею руйнувань пам’ятників чи її різкі ініціативи щодо мовного законодавства. Посилаючись на військову загрозу з боку Росії, новий уряд готовий включити ультраправих бойовиків, які руйнують радянські пам’ятники, до правоохоронних органів і збройних сил. Ми засуджуємо шовіністичну й антикомуністичну істерію, яку намагаються роздувати, прикриваючись загрозою війни. Причому ця ж істерія повертається бумерангом, тільки підсилюючи загрозу конфлікту.

Щоб зупинити нагнітання військової істерії і попередити справжню повномасштабну війну, ми повинні знайти спосіб знову об’єднати країну в політичному плані. А це можливо не на засадах радикального націоналізму, а навколо вимог соціальної справедливості. Багато людей Сходу і Півдня України справді не довіряють новому уряду. Водночас я не думаю, що вони довіряють Путіну і проросійським екстремістам. Однак не можна не помітити, що блискавична зміна в настроях депутатів від Партії регіонів змушує виборців у Південно-Східній Україні відчувати себе обдуреними і відчуженими від влади. Формально український парламент є легітимним, але його колишня «більшість», а саме Партія регіонів, зараз фактично нікого не представляє. Виборці в Криму зненавиділи їх. І цей факт систематично використовується сепаратистською пропагандою, зокрема спікером кримського парламенту, який оголосив себе новим лідером кримської Партії регіонів.

Відповідно, першим пунктом є вимога до українського парламенту оголосити перевибори до парламенту!

Про політичну легітимність Уряду можна буде говорити після перевиборів до парламенту, які закріплять новц розстановку суспільно-політичних сил

Перевибори до Верховної Ради є єдиним шляхом, що зробить її репрезентативною і для Сходу і, і для Заходу країни. Я впевнений, що в нинішній ситуації було б дуже важко сфальсифікувати голосування, тож склад парламенту змінився б на користь кандидатів, яким люди дійсно довіряють. І я упевнений, що на перший план вийдуть вимоги соціальної справедливості. При цьому потрібна негайна модернізація виборчого законодавства: зниження прохідного бар’єру до 1 %, обмеження майнового цензу (скасування мільйонної застави та необмеженого виборчого фонду) та розширення можливості самовисування. При цьому потрібно провести “соціальну люстрацію” – не допустити до виборів людей з доходом більше 1 млн. гривень та представників олігархічних фінансово-промислових груп. Право законодавчої ініціативи повинні отримати і профспілки. У соціальному плані парламент повинен репрезентувати людей найманої праці та стати інструментом для лоббіювання інтересів трудівної більшості. Жодної довіри до Уряду, сформованого багатіями в інтересах багатіїв, не може бути – такий Уряд є однаково-чужим, як для східних, так і для західних українців!

Другою, але не менш важливою вимогою є тиск на Росію з метою вивести її війська з Криму! Без цієї умови неможливий будь-який законний референдум чи визнання незалежності. В іншому випадку, Крим залишиться невизнаною країною у важкій економічній кризі. Ні повітряного сполучення, ні водопостачання, ні туристів… І такий напіввійськовий стан використовуватиметься українськими ультраправими для придушення демократії і боротьби за соціальну справедливості. Ми закликаємо європейських лівих не підтримувати російську інтервенцію в Криму. Я скажу більше – ви повинні твердо протистояти інтервенції! І, звичайно, в Криму необхідні міжнародні спостерігачі – і якомога більше.

Звісно, українське громадянське суспільство і навіть деякі державні установи потребують вашої технічної підтримки. Я згадував про ініціативу щодо відкритих даних для викорінення корупції в Міністерстві освіти і науки. Ми сподіваємося, цей досвід найближчим часом буде поширений на всі державні установи. Британці мають значний досвід в проекті відкритих даних. Ми будемо раді вашим порадам і допомозі!

Будь-ласка, підтримуйте незалежні профспілки. Більшість з них замкнені в промислових регіонах і мають дуже мало впливу на велику політику України. Допоможіть їм вибудувати свої інститути. Вони зрозуміли, що їм потрібна власна робітнича партія, незалежна від олігархів. Але у них дуже мало досвіду в будівництві таких установ.

Нарешті, важливо показати неприйняття крайньої правиці, яка присутня в українській владі!

І, звичайно, ми будемо раді бачити європейських активістів та діячів у Києві, щоб поговорити про ці проблеми. Як і раніше, там можна вільно говорити і, я впевнений, залучати значну аудиторію.

Leave A Comment

НАША КНОПКА

ГАСЛО: Головний аналітичний сайт