АНДРІЙ МОВЧАН: “Іллєнко не помре від переїдання”

Іллєнко пройшов одну з найважчих виборчих кампаній і буквально увірвався в парламент. От хто-хто, а він за своє місце у депутатській їдальні боровся до останнього

Вночі я задався питанням: якщо мені бридко боротися персонально з Януковичем, то з ким і українських політиків боротись не западло? Кого можна назвати “гідним ворогом”? Такий політик є – член фашистської партії ВО “Свобода” і лідер її умовно-”анти-олігархічного” крила Андрій Іллєнко. Це, сука, талановитий політик. Рідкісна сука.

Син найлегендарнішого українського режисера. Випускник філософського факультету “Шеви”, де його широке обличчя довгий час висіло на дошці пошани. На лекціях про націоналізм він з легкістю жонглює цитатами з Гегеля, на що не здатен жоден із його колег по фашистській фракції Верховної Ради. Молодий інтелектуал, який не боїться синтезувати мікс із українського націоналізму і запозичень із шарлатанського вчення братів Штрассерів.

Людина, загартована вуличною політикою. Учасник маси істеричних провокацій, де завжди був присутній у перших рядах. Зрештою саме він курує вуличних бонхедів із угруповання С14 – має авторитет і бажання. І сьогодні у парламентських бійках він також іде попереду.

Іллєнко пройшов одну з найважчих виборчих кампаній і буквально увірвався в парламент. От хто-хто, а він за своє місце у депутатській їдальні боровся до останнього. Андрій чітко знає, якою ціною дістався йому мандат.

Іллєнко вдається до брудних, проте дієвих методів - стрімко висловити голослівне звинувачення, а потім невтомно перебивати опонента

На відміну від галицького жлоба Михальчишина, Іллєнко блискуче володіє риторикою. Він не полізе в кишеню за словом. В дебатах він завжди вдається до брудних, проте дієвих методів – стрімко висловити голослівне звинувачення, а потім невтомно перебивати опонента. Ленінська школа полеміки! Геть не дарма партія відправляла Андрія на усі довиборчі ефіри, рясно благословенні регіоналами. Іллєнко знає толк у просуванні ультраправої істерії.

Як талановитий буржуазний політик, він вже навчився добре брехати й лицемірити. Вмів і раніше, але майстерність цього ремесла тепер прокачана на кілька левелів угору. При тому, що у ідеали українського фашизму він вірить дійсно щиро. Так, його брехня – це не прояв безпринципності, а продуманий тактичний хід. Заради цього він готовий, приміром, заперечувати ліберальну демократію, а потім рішуче її відстоювати. “Треба забути всю ліберальну демагогію і фразеологію. Ніколи не оперувати поняттями “демократія”, “громадянське суспільство”, “чесні вибори”, – хто скаже, що ці слова могли належати єдиному кандидату від демократичних сил у 215-му окрузі?

Я пригадую, як після одного з вуличних нападів на мене Іллєнко лицемірно пояснював “Телекритиці”, буцімто я очолюю банди “лівих екстремістів”. Андрію, ти ж сам прекрасно знаєш, що я нічого не очолюю і ніяких подібних угруповань не існує в природі. Поки що.

Найбільшим мінусом Іллєнка в очах пересічного пролетаря є зовсім не фашизм, а жирне їбало. За рахунок депутатської зарплати обличчя члена найласовішого комітету – бюджетного – продовжує рости у розмірах і незабаром наздожене “шоколадного короля” Петра Порошенка. А це вже великий мінус. Депутатів, котрі вже за першу каденцію від’їли собі ряху, трудящі ненавидять навіть більше, ніж “клятих педерастів”.

Але не сподівайтесь, що Іллєнко помре від переїдання.

Усім лівим і мені персонально, доведеться докласти колосальних зусиль для руху та наполегливо працювати над собою, аби зійтися з ним у двобої і вийти переможцем.

Принаймні у мене є така ціль.

Leave A Comment

НАША КНОПКА

ГАСЛО: Головний аналітичний сайт