СТОП-КАДР: «Джанго звільнений». Расизм під прицілом

Тарантіно набридло море крові від немотивованого насильства. Тому глядачам в чергове він пропонує море крові від насильства мотивованого. Цього разу мотив — кривда від південноамериканських расистів

Віталій ДУДІН, “Ліва опозиція”

Країна: США
Рік: 2012
Режисер: Квентін Тарантіно
В головних ролях: Джеймі Фокс, Кристоф Вальц, Леонардо ДіКапріо, Керрі Вашингтон, Семюель Л. Джексон
Тривалість: 02:45
Жанр: драма, комедія, пригоди, вестерн

Квентін Тарантіно подав приклад, як потрібно ставитись до національної історії. Всупереч домінуючому американському патріотизмові, він пропонує зануритись у найтемніші сторінки минулого. Побачити злочинців у своїх пращурах — під силу далеко не кожному. Це вже причина для того, щоб не дивитись новий хіт від Тарантіно — «Джанго звільнений».

Зняти вестерн режисера надихнув вестерн 60-их «Джанго» режисера С.Корбуччі, що викликав багато звинувачень у жорстокості. Авжеж, Тарантіно зробив усе можливе, аби перевершити попередника! За сценарієм Тарантіно, темношкірого раба Джанго викуповують із рабства і роблять мисливцем за головами. Роботу він виконує з особливим ентузіазмом, адже прагне визволити з рабства свою дружину й до того ж його жертвами стають здебільшого білі рабовласники. Насильство супроводжує не лише батальні сцени, а й виступає фоном до діалогів. Режисер у притаманній йому провокаційній манері привчає ставитись до насильства як до чогось звичайного. Здавалось би у жанрі спагетті-вестерну не залишилось місця для оригінальності, але деякі вразливі глядачі вже нарекли фільм найкращим твором Тарантіно. Вражає буквально все: і непередбачуваний сюжет (незнаєш, яку образу герой «проковтне», а яку зустріне кулею), і ефектна стрілянина (зачарований, забуваєш, що гвинтівка «Вінчестер» тоді не існувала, а у револьвері шість набоїв), і гумор (цікаво було довідатись, як варто ставитись до «білого» негра), і чудова кантрі й соул музика (нажаль чи на щастя, але всі треки, окрім Джонні Кеша для мене нові).

Як можна здогадатись, Тарантіно набридло море крові від немотивованого насильства. Тому глядачам в чергове він пропонує море крові від насильства мотивованого. Цього разу мотив — кривда від південноамериканські расистів. Головна ідея фільму напрочуд банальна — стверджується, що страждання та підлість, як і мужність та благородство, не мають кольору шкіри. Проте цей меседж актуальний у сучасному світі, де чергове загострення соціальних проблем супроводжується тим, що зі скринь дістаються теорії про «науково-доведену» неможливість гармонійного співіснування націй і рас. Безперечно, фільм актуальний для України, де расизм часто ігнорується, тому що він має начебто несистемні прояви (насправді ж тому, що часто національну ворожнечу розпалюють «офіційні» опозиціонери, а їх, як відомо, критикувати заборонено). Расистам-глядачам не позаздриш: їм доведеться потерпіти кілька годин негра на коні та убивства білих расистів. До речі, цинічний режисер зробив усе аби залишити цій аудиторії незабутні враження: темношкірий став не лише героєм вестерну, а й німецької легенди про Зігфріда й Брунгільду!

Здається, ще ніхто так не висміював Ку-клукс-кланівців. Журнал Esquire не даремно назвав цей епізод одним з найдотепніших: тридцять членів прообразу ККК не могли ніяк впоратись… ні, не з повсталими темношкірими, а з «фірмовими» білими масками на голові. Приємно вразило, що глядачі реагували щирим сміхом на будь-які расистські упередження. Можливо, Тарантіно приємно вразить, якщо скажу, що йому навіть аплодувала аудиторія кінотеатру «Жовтень» після завершення фільму.

Звісно, напрошуються аналогії з «Безславними покидьками», де також мала місце кривава помста за етнічне гноблення. Перш за все, головний об’єкт запозичення — німецький актор Кристоф Вальц. Замість американців, що винищують німців, нас очікує добрий німець, який винищує нецивілізованих американців, які все ще вірять у природність і вічність рабовласництва. Тут також головних героїв очікує фіаско через невдалу брехню.

Серед відмінностей і те, що Джанго — романтичний герой, та він не служить суспільству. Він на закликає до повстання заради соціального і національного звільнення темношкірих, а лише звільняє кохану. У фільмі йому доводиться не лише нещадно вбивати, але й вживатись у образ чорного работоргівця, допускаючи при цьому зневажливе ставлення до «ніггерів».

Такий фільм, безперечно, не вчить до якоїсь дискусії з расистами: адже у фільмі позбутися своїх упереджень вони можуть тільки разом з головою. Разом з тим, він наочно демонструє, що порядок, який підтримується за допомогою насильства, буде зруйновано під наростаючою силою опору. Зміцнюється, надія, що подібно расизму й рабству в свою чергу і право приватної власності у майбутньому буде визнане варваством…

П.С. Комерційний успіх цьому фільму гарантовано навіть без скандалів, подібних тих які влаштовувались ультраправими проти фільмів «Матч» та «Безславні покидьки», які лише підняли їхню популярність.

Leave A Comment

НАША КНОПКА

ГАСЛО: Головний аналітичний сайт