АНДРІЙ МОВЧАН: “Депардьє і фаршировані діти на сніданок”

Не знаю, чи цікавились французи реакцією української преси на зміну прописки Депардьє, проте впевнений: ця реакція дійсно потішила б

Жерар Депардьє прийняв російське громадянство. Думки аудиторії розділились. Не знаю, чи цікавились французи реакцією української преси на зміну прописки Депардьє, проте впевнений: ця реакція дійсно потішила б колишніх співвітчизників актора. Нещасного Жерара проклинають за те, що “кацапам продався”. Клінічні ідіоти!

Інші українці співчувають. Мовляв, податок на рівні 75% – це ледь не продрозверстка. Що керує цими людьми? Оптимізм? Милосердя? Пам’ять про розкуркуленого прадіда? Можливо, ви здивуєтесь, але ними керує заздрість. Саме так, заздрість. Бажання самим опинитись у такій же “скрутній” ситуації як актор похилого віку. Заздрять!

Натомість, попри поширений стереотип, я не знаю жодного соціаліста, котрим би по-справжньому керувала заздрість до багатих. Уявіть нескінченні безсонні ночі, проведені у роздумах, куди ж інвестувати власні активи. Купувати чи продавати? Яку партію підтримати «рублем»? Як зберегти і примножити? Чортівня! Капіталістам можна лише співчувати.

Єдиний прошарок буржуазії, котрому все ж можна хоч трохи позаздрити – це безтурботні рантьє, мажори. Життя сповнене ваніллю! Закоханості й розлуки, нічне життя, захопливі подорожі, побачення в кіно, легкий флірт із наркотиками, візит до психоаналітика і томик Толстого перед сном. Вони мають найважливіший ресурс і найбільш вишукану розкіш – час.

Рантьє – ідеальний персонаж прокатного кінематографу. Адже у такому кіно ніколи не показується праця – процес, котрий займає абсолютну більшість життєвого часу абсолютної більшості населення планети. Рантьє не трудяться взагалі, тож опція екранізувати працю банально відпадає за непотрібністю, і можна вдосталь сконцентруватись на інтригуючих перипетіях дозвілля.

Жерар Депардьє

Депардьє вчинив не як мудрий капіталіст-стратег і навіть не як типовий ранть, а як звичайний люмпенізований обиватель

Депардьє десятки разів грав подібних ситих авантюристів. Але сам він не з таких. Надто багато емоцій приділяє товстун своїй власності. Пробачте, але процедура зміни громадянства не з простих. На це потрібно було зважитись, двадцять разів обміркувати, і не одну ніч ворочатись з боку на бік у ліжку. Бельгія чи все ж Росія? Складний вибір!

Одне слово, Депардьє вчинив не як мудрий капіталіст-стратег і навіть не як типовий рантьє. Він вчинив як звичайний люмпенізований обиватель. Цей вчинок чимось нагадує приватизацію квартири пострадянською старушкою, котра вперше на роду стала власницею і носиться з цією квартирою наче із писаною торбою. Вагається, на кого переписати жилплощу, як вберегти до “чорного дня”, наче формальна належність квадратних метрів державі стояла їй поперек горла. І плювати на розвал безплатної медицини – “зате онуків забезпечу”. Огидна стара міщанка.
Та повернімось до обсмоктування кісточок Жерарового вчинку. Є ще й третя, не надто популярна в Україні й Росії, позиція – оплески Франсуа Олланду. “Так йому й треба”. “Забирайся”, – як вже спорядила у затишну Бельгію олігарха Бертрана Арно газета “Ліберасьйон”.

Будьмо відвертими, 75% податку на надприбутки є вельми популістським кроком французької Соцпартії. Якщо ви уявляєте, що капіталісти тільки те й роблять, що жеруть чорну ікру всипану сусальним золотом, ви дуже помиляєтесь. Роблять вони це не так часто, надаючи перевагу простим, екологічно чистим продуктам. Розкіш? Камон! Золотими унітазами гидує не тільки “цивілізований” Цукерберг, але й більшість українських олігархів. Подібні забавки – прерогатива жлобуватих провінційних чиновників.

Ні Депардьє, ні Ахметов, ні Цукерберг не їдять на сніданок фаршированих африканських немовлят. Вони взагалі не так багато проїдають. Вважати капіталізм різницею у списку витрат – верх соціологічної наївності. Мільйони й мільярди зосереджені у віртуальних грошах.

Активи, котування на фондовій біржі, боргові зобов’язання, присутність на ринках – ось капіталізм. Буржуазія не стільки проїдає додану вартість скільки її інвестує. Чи збирається дістатись Соцпартія до підвалин капіталізму? Аніскільки. Розкуркулити Депардьє – межа її можливостей як з об’єктивних, так і з суб’єктивних причин.

75% – вистава для виборців Соцпартії. Ці французи дійсно чекали на зімни і ось вони прямо на екрані телевізорів. Адже із Франції тікає не Капітал з великої літери, а зірки світської хроніки. Їх розкуркулення ні що інше як крихти порівняно із прибутками від лівійської нафти, яку французькі компанії активно качають після повалення влади Муамара Каддафі. Ось де капіталізм!

Проте, актора по-справжньому шкода. Прожити все життя у Франції і залишатись вірним таким покидькам як Саркозі… Що може бути ганебніше для публічної людини? Нижче впала, мабуть, тільки расистка і прихильниця Національного фронту Бріджит Бардо. От хто б дійсно не відмовився від фаршированого негритя на сніданок!

Leave A Comment

НАША КНОПКА

ГАСЛО: Головний аналітичний сайт