СТОП-КАДР: „ДухLess”. Бездуховність безальтернативна

Віталій Дудін, “Ліва опозиція”,
спеціально для gaslo.info

ДухLessРік: 2012
Режисер: Роман Пригунов
Сценарій: Денис Родімін, Сергій Мінаєв
Продюсер: Петро Ануров, Федір Бондарчук, Дмитро Рудовський
Жанр: драма
Країна: Росія
Час (хв.): 105
У ролях: Данило Козловський, Артем Михалков, Михайло Єфремов, Марія Андрєєва, Артур Смольянінов, Марія Кожевнікова, Сергій Белоголовцев, Ігор Войнаровський, Михайло Люлінецкій, Михайло Мухтасіпов

На перший погляд, фільм „ДухLess” — це рідкісний приклад того, як книгу не зуміла суттєво зіпсувати екранізація.

Нагадаємо, цей книжковий бестселер розкривав явище невичерпної бездуховності на прикладі московського топ-менеджера. Показано, як ті, хто зводить капітали на експлуатації й обмані, змушені брехати собі й оточуючим, підтримуючи статус за допомогою брендоманії та інших атрибутів елітного життя. Поступово головний герой відкриває парадокс: набриднути може не лише праця під суворим наглядом, а й кокаїн щоп’ятниці. Потрібне щось нове і герой починає пошук. Закоханість у дівчину, далеку від його світу, дає шанс змінити орієнтири. Але він не може відмовитись від звичного ритму життя. І, заплутавшись у життєвих пріоритетах, робить необдумані вчинки, втрачає кар’єру (панічний страх усіх „топів”), а вінцем деградації стає залицяння до нього з боку нахабного гомосексуала (вочевидь, ще один панічний страх тих таки „топів”). Головний герой всіх докладає зусиль, аби повернути кохану…

Банально, правда? Тим більше після „Generation P” та „99 франків”, з якими нерідко порівнюють цей витвір. Так ось цю, м’яко кажучи, не оригінальну ідею не могли спотворити навіть погана гра акторів та сумбурність – вічні ризики екранізації. Це поганий фільм на основі поганого літературного твору. Та все ж доводиться визнати, що кіно-стрічка доповнила логіку книги деякими відверто реакційними акцентами. Мова, звісно, не про те, що фільм нав’язує ідею про шкоду від зловживання кокаїном і коханками.

Найжахливіше те, що автори фільму спробували змалювати не лише одновимірну систему капіталізму, але і її критиків. Головний герой закохується у дівчину Юлію, активістку вигаданих „вільних радикалів”, котра буквально вривається у життя героя (визнаю, це один з найефектніших моментів!). Незважаючи на палку симпатію до дівчини, головний герой лишається індиферентним до організації, що ставить за мету боротьбу проти того, щоб „гроші правили людьми” (звісно, окрім цих етичних побажань, ні про яку альтернативу не йдеться).

І вірно, відзначу, робить! Адже ”революціонери” зображені настільки карикатурно, що від них хочеться шарахатись. „Підпільники” (у образі яких є натяки на арт-групу „Война” і російську опозицію), як і водиться, усі свої фотографії з реальними іменами викладають у соціальній мережі, а ненависть до режиму живлять дешевим алкоголем. У кінці фільму вони організовують щось на зразок масових заворушень силами десятьох  чоловік, супроводжуючи це беззмістовними закликами до „боротьби з системою”, після чого зникають останні сумніви щодо їх адекватності. Хоча, мабуть, цю претензію слід адресувати авторам фільму, які це все вигадали. Тим не менш, некритичне око обивателя, вочевидь, так і запам’ятає, що альтернативою капіталістичному соціал-дарвінізму може бути лише купка маргіналів, які не приймають до себе „офісний планктон” („Бо ви продажні”).

Багато хто дозволяє собі порівнювати цей фільм і „99 франків” за романом Фредеріка Бегбедера. Але фільм-попередник, слід визнати, значно більш послідовний. Ну, наскільки це дозволяють рамки буржуазного кінематографу. Там автор зображує, що виходом з безкінечної фальші може бути хоча б дауншифтінг — тотальний розрив з системою, утілений у вигляді втечі на далекий острів.

А, згідно „ДухLess”, вихід полягає в тому, щоб знайти своє особисте щастя. Слід зупинитись врешті-решт на одній коханій (провівши до цього фундаментальне „маркетингове дослідження”). Вживати лише стільки наркотиків, скільки тобі потрібно для щастя, а зекономлені гроші — жертвувати на благодійність. Хепі-енд демонструє, що особисте щастя можливе і що здобути його для кожного можна без будь-яких колективних дій. „Зміна себе” автоматично робить непотрібною „зміну світу”.

В капіталізмові ніби-то немає нічого поганого, хоча, як свідчить фільм, від нього не лише деградують духовно, але й помирають — хтось в ході жорсткої економічної конкуренції, хтось від нестачі коштів на ліки. Сценаристи намагаються переконати в тому, що цілком можливо жити при капіталізмі і бути вільним від його цінностей. Але це не можливо. Як і не можна вживати наркотики і бути від них вільними. Принаймні мало в кого це вдавалось, якщо вірити лікарям.

П.С. Здається, що у спробі знищити імідж противників російського режиму, автори стрічки створили настільки передбачуваний продукт, що він втратив будь-яку комерційну привабливість. Приміром, на сеанс у одному популярному київському кінотеатрі були заповнені щонайбільше 20% місць (широкі маси навіть не заінтригувала можливість дізнатись, яким чином перекладені російській матюки: „бл#дь” — „чорт” і т.д.). Цікаво, що більшість рецензій носять різко негативний характер. Виключенням є хіба що оця, яку писав, здається, брат сценариста: http://russobor.com/blogs/kreator-i-zapadnaja-popsa/duhless-duhovno-o-bezduhovnom-ili-zerkalo-ruskoi-zhizni.html

Leave A Comment

НАША КНОПКА

ГАСЛО: Головний аналітичний сайт