Троцькісти і незалежні марксисти в Русі Опору

Сергій Іщенко, “Ліва опозиція”,
розміщено на pomidor.blox.ua

Говорячи про антифашистський Рух Опору часів Другої світової війни, зазвичай відзначають або орієнтовані на СРСР комуністичні партії, або течії, спрямовані на відновлення довоєнних порядків на кшталт руху «Вільна Франція» генерала де Голля, польської «Армії Крайової» або норвезьких Oslogjengen. В той же час надто мало уваги приділяється незалежним лівим рухам, які не менш самовіддано боролися проти фашизму та окупації, але водночас критично ставилися до антигітлерівської коаліції й вважали, що антифашистська боротьба мусить обов’язково перерости у соціальну революцію. Йдеться про троцькістські, анархістські та ліво-комуністичні групи та організації. Діяльності анархістського руху під час війни присвячена досить цікава стаття російського історика Вадима Дам’є «Анархо-синдикалісти і Друга світова війна». А от історія троцькістського крила антифашистського Опору ще чекає на свого літописця. Ми тут не претендуємо на ґрунтовне дослідження, а всього лише надаємо короткий огляд.

Як відомо, створений Троцьким у 1938 році Четвертий Інтернаціонал розглядав Другу світову війну як імперіалістичну, водночас закликаючи своїх прихильників до безумовного захисту СРСР – звісно, не сталінського режиму, але того фундаменту, що був закладений Жовтневою революцією. «Ми краще за будь-кого знаємо, що нинішній уряд СРСР це зовсім не те, що радянська влада перших років революції. Але в нас є що захищати і ми будемо це захищати від класового ворога, незважаючи на всі злочини нинішніх правителів», стверджувала заява виконкому Інтернаціоналу, оприлюднена у серпні 1941 року. Захист СРСР для троцькістів аж ніяк не означав підтримки капіталістичних режимів – союзників Сталіна по антигітлерівській коаліції: у США та Великій Британії прихильники Четвертого Інтернаціоналу приймали участь у класових зіткненнях й підтримували страйкову боротьбу – на відміну від керівництва офіційних компартій, що закликало до класового миру й «національної єдності». У державах фашистського блоку та країнах, ними окупованих, троцькісти приєднувалися до народного Руху Опору. Конференція європейських секцій Четвертого Інтернаціоналу, що відбулася у підпіллі на території Франції у 1944 році, констатувала: «Хоча пролетаріат має відмовитися від союзу зі своєю буржуазією, він не може лишатися осторонь масової боротьби проти гніту німецького імперіалізму. Пролетаріат підтримує цю боротьбу, щоби допомогти й прискорити її перетворення на загальну боротьбу проти капіталізму. Таке ставлення передбачає найенергійніший спротив спробам агентів національної буржуазії оволодіти масами й використати їх для відновлення капіталістичної армії та держави. Навпаки, необхідно робити все можливе, аби розвинути зачатки робітничої влади (міліцію, комітети й таке інше), водночас необхідно вести якомога енергійнішу боротьбу проти всіх форм націоналізму».

Найбільш потужне й організоване троцькістське підпілля часів Другої світової існувало у Франції. Серед місцевих антифашистів троцькістський рух вважався одним з найбільш бойових та поніс особливо великі втрати. Десятки прихильників Троцького були страчені нацистами. Серед них Марк Бурхіс та Пер’є Сінден, вбиті 22 жовтня 1941 року, Жюль Жоффре, страчений у 1942 році. У жовтні 1943 року гестапо заарештувало секретаря французької секції Четвертого Інтернаціоналу Марселя Хіка – він був вбитий у концтаборі. Та попри втрати, боротьба тривала. Троцькістській Інтернаціоналістичній комуністичній партії вдалося випустити 73 нелегальних номери газети «La Vérité» накладом 15 тисяч примірників. Активісти партії вступали до лав партизанських загонів та «Французьких внутрішніх сил», де зі зброєю в руках протистояли окупантам та їхнім маріонеткам з так званого «уряду Віші». На відміну від правого крила Опору, в якому переважали націоналістичні настрої, троцькістське підпілля відрізнялося принциповим інтернаціоналізмом. З цієї причини, зокрема, до нього приєдналася досить велика кількість антифашистів-євреїв. Серед загиблих героїв троцькістського Опору – французи єврейського походження А. Сузін, Ж. Мейхлер, Л. Браславський, Ж. Яфо, С. Іткін та багато інших. Так само послідовна інтернаціоналістична позиція дозволяла вести успішну антифашистську пропаганду серед солдатів окупаційних військ. Наприклад, у Бретані троцькістам вдалося створити антигітлерівські осередки у складі німецьких частин – згодом майже всі їхні учасники були викриті й страчені. Підпільники-троцькісти добилися також великого успіху серед військових вермахту не німецької національності (татар, грузинів тощо), в результаті чимало з них дезертирували й приєдналися до Опору. Важливу роль у французькому Опорі відігравали емігранти з Іспанії, члени партії POUM.

У Нідерландах колишні члени тісно пов’язаної з троцькістським рухом Революційної соціалістичної робітничої партії, зокрема, Хенк Сневліт, Віллем Доллеман й Аб Меніст, створили підпільний Фронт «Маркс – Ленін – Люксембург», що виступив одним з головних організаторів загального антифашистського страйку у лютому 1942 року. У квітні того ж року дев’ять чоловік з керівництва фронту були заарештовані гестапо. 12 квітня їх розстріляли, під час розстрілу Сневліт і його товариші співали «Інтернаціонал». Чимало бельгійських троцькістів були розстріляні окупантами за антифашистську діяльність, в тому числі їхній лідер Лев Лезоль, його товариші Ренері, Ван Белль, Леманне, емігрант з Польщі Абрам Леон та інші. Тим не менш, організація існувала, видавала підпільні газети: «Голос Леніна» французькою мовою та «Класова боротьба» голландською.

У червні 1943 року німецькими окупантами були заарештовані сімнадцять членів проводу троцькістської організації у Греції на чолі з Пантелісом Пуліопулісом. Коли Пуліопуліса привезли на місце страти, він звернувся з невеличкою промовою до розстрільної команди. Ця промова, виголошена німецькою, так вплинула на солдатів, що вони відмовилися страчувати підпільника – це довелося зробити самим офіцерам. Грецьким троцькістам довелося зіткнутися не тільки з фашистським терором, але й зі сталіністським. Для керівництва партизанської армії ELAS відданість кремлівським босам часто виявлялася важливішою за спільну боротьбу. Чимало троцькістів було вбито саме з їхніх наказів. Аналогічна ситуація склалася в Албанії. Для прикладу можна навести долю одного із засновників місцевого комуністичного руху Лазара Фундо. Організатор відправки албанських добровольців до Іспанії, підпільник і учасник Руху Опору, у 1944 році він потрапив до рук іспанських сталіністів і був ними розстріляний. Є підстави вважати, що троцькістське підпілля існувало й у Чехословаччині – країні, що стала однією з перших жертв гітлерівської агресії. Принаймні, нацистський протектор Чехії барон фон Нейрат обвинуватив у організації маніфестацій у Празі 28 жовтня 1939 року «троцькістських комуністів».

На Далекому Сході, де Четвертий Інтернаціонал мав досить потужні організації у Китаї і особливо у В’єтнамі, його прихильники приймали активну участь у боротьбі проти союзників Гітлера – японських мілітаристів. У 1939 році, наприклад, у китайських провінціях Цзянсі та Фуцзянь троцькісти намагалися організувати «Червону Армію» з метою протистояти як загарбникам, так і місцевим націоналістам з Гоміндану. У Гуандуні партизанський загін створив робітник-троцькіст Чен Чжонсі, у Шандуні три тисячі партизанів згуртували під прапором Четвертого Інтернаціоналу колишній студент московського університету імені Сунь Ятсена Ван Чанго та його дружина Чжан Санджі.

Досить серйозна підпільна мережа, орієнтована на Четвертий Інтернаціонал, існувала у самій гітлерівській Німеччині. Вже за декілька днів після нападу гітлерівців на Польщу, що означавпочаток Другої світової війни, у знаменитому «Червоному Веддінгу» – робітничому кварталі Берліну – з’явилися написи на стінах «Геть Гітлера і Сталіна! Хай живе Троцький!». Справжнім подвигом революційного інтернаціоналізму Четвертого Інтернаціоналу стало створення нелегальної групи його прихильників серед рядових вермахту в окупованій Бельгії. Група випускала підпільний бюлетень «Arbeiter und Soldat», що передавався з рук у руки. Після декількох років існування група була виявлена гестапо, її активісти розстріляні. Редактор газети, Поль Віделен, вижив після розстрілу, його підібрав випадковий перехожий і відвіз до шпиталю. Віделен зміг передати листа троцькістському підпіллю, яке готувало його порятунок, але був виданий одним з працівників шпиталю і все ж таки розстріляний. У концтаборі Бухенвальд виникли цілі дві троцькістські групи – французька та німецькомовна – останню створили активісти з Австрії, Польщі та колишній депутат рейхстагу Вернер Шолем. Після визволення з табору четверо активістів різних національностей надрукували відозву «Від троцькістів Бухенвальду», в якому висловили надію на нову соціальну революцію у переможеній Німеччині.

В іншій державі фашистського блоку, Італії, справжніми революційними університетами для сотень італійців виступали в’язниці, в яких робітники-антифашисти знайомилися з ідеями Троцького від старшого покоління революціонерів. У Мілані, наприклад, під час Другої світової війни діяли вже декілька сотень троцькістів. Прихильники Четвертого Інтернаціоналу приймали участь в Опорі, билися у лавах партизанських загонів «гарібальдійців». Цікаво, що у момент висадки військ «союзників» на Сицилію обраний британським контингентом під впливом активу троцькістської Революційної комуністичної партії «армійський парламент» планував надання допомоги червоним партизанам на півночі Італії – інформація про це дійшла до командування, і неспокійні частини були швидко перекинуті до Північної Африки. Один із засновників італійського комуністичного та троцькістського руху, П’єтро Трессо, під час війни опинився у Франції, де приєднався до партизанського загону. Разом з трьома французькими троцькістами він був вбитий сталіністами.

У СРСР на момент початку Великої Вітчизняної війни організована ліва опозиція («більшовики-ленінці») була розгромлена й знищена у сталінських таборах. Тим не менш, чимало людей, як старшого віку, так і молоді, зберігали вірність революційним ідеалам і не могли не бачити разючу відмінність радянської дійсності від цих ідеалів. Послухаємо, наприклад, легендарного радянського розвідника Леопольда Треппера: «Серце моє розривалося на шматки, коли я бачив революцію, що ставала все менш схожою на той ідеал, про який ми всі мріяли, заради якого мільйони інших комуністів віддавали все що могли. Революція й була нашим життям, а партія – нашою родиною, в якій будь-яка наша дія була просякнута духом братства… Ми мріяли, щоби історія нарешті припинила рухатися від однієї форми пригнічення до іншої… Але якщо шлях виявляється усіяним трупами робітників, то він не веде, ніяк не може вести до соціалізму. Наші товариші зникали, найкращі з нас вмирали у підвалах НКВС, сталінський режим спотворив соціалізм до повного невпізнання. Сталін, цей великий могильник, ліквідував у десять, у сто разів більше комуністів, аніж Гітлер». Ненавидячи сталінський режим, ці люди водночас самовіддано билися у партизанських загонах та частинах Червоної Армії проти фашизму. Що рухало ними? Знову дамо слово Трепперу: «Між гітлерівським молотом і сталінським ковадлом вилася вузенька стежка для нас, для тих, хто все ще вірив у революцію. І все ж таки всупереч всій нашій розгубленості й тривозі, всупереч тому, що Радянський Союз припинив бути тією країною соціалізму, про яку ми мріяли, його обов’язково слід було захистити. Це очевидність і визначила мій вибір».

У радянському партизанському русі, навіть попри пильний нагляд з боку органів НКВС, залишалися люди, групи й загони, незгодні зі сталінською політикою. За деякими даними, такі позиції займали командир і комісар найвідомішого партизанського з’єднання в Україні, Сидір Ковпак і Семен Руднєв. Командир Добрянського районного партизанського з’єднання на Чернігівщині, Тихон Євтушенко, критично ставлячись до Сталіна, перебував у досить напружених відносинах з керівництвом чернігівського підпільного обкому партії. Між Ніжином і Києвом діяв партизанський загін на чолі з комуністом Бабичем. Командир загону і його штаб вийшли з підпорядкування підпільного обкому. Зрештою, загін було роззброєно і розформовано, Бабич і його штаб розстріляні, а бійців розкидали по інших партизанських загонах. Подібну історію розповідає український соціаліст Іван Майстренко: «Деякі місцеві партизани стояли на радянських позиціях, але намагалися бути незалежними від НКВС і російського командування. Таким був, наприклад, самостійницький загін українських комуністів на Чернігівщині під командою Х. За його український незалежний характер більшовицьке військо жорстоко розправилося з ним». Інформація про командира „Х”, звичайно, досить розпливчаста й неконкретна, ототожнення сталінізму з більшовизмом залишаємо на совісті автора, але такі випадки, як свідчать наведені вище факти, цілком могли мати місце. Опозиційні настрої мали місце також серед колишніх членів розгромленої сталінізмом Компартії Західної України, які також приєднувалися до Опору, зокрема, складали більшість у підпільній організації «Народна гвардія імені Івана Франка». Львівський троцькіст Роман Роздольський у Кракові разом з дружиною, австрійською комуністкою Емілією, відкрив майстерню, що виготовляла щітки. Про це можна було б не згадувати, якби ця майстерня не слугувала контактним пунктом для підпільної антифашистської групи, якою керував колишній член КПЗУ Адам Лютман. Крім того, подружжя допомагало втікачам з краківського єврейського гетто. У вересні 1942 року Роздольських і Лютмана заарештувало гестапо. Допити тривали місяць, після чого Лютман був страчений, вагітну Емілію Роздольську відпустили, а Роман потрапив до Освенциму. Решту війни Роздольський провів у гітлерівських концтаборах (Освенцим, Равенсбрюк, Оранієнбург).

Навіть цей, короткий і поверховий, огляд свідчить про те, що Четвертий Інтернаціонал приймав активну участь в антифашистському русі часів Другої світової війни, і водночас, на відміну від сталіністів, зберігав вірність принципам інтернаціоналізму, не йшов на згоду з «демократичною» буржуазією, намагався, наскільки це було можливо, провадити послідовно пролетарську політику.

Джерело: Бюлетень лівої опозиції “Помідор”

Leave A Comment

НАША КНОПКА

ГАСЛО: Головний аналітичний сайт