Марксизм для “чайників”. Частина 1

Бути марксистом в Україні сьогодні не модно.

- Марксизм остаточно дискредитував себе. Комуністичні експерименти довели його утопічність та нежиттєздатність. Марксизм – це насильство над вічними, природними законами економіки, яке неминуче закінчиться крахом, – скаже ліберальний професор (вчорашній викладач партшколи КПРС).

- Комунізм – це швондерівщина (або шариковщина)! Це ідеологія люмпенів! „Отнять и поделить” – от чого ви хочете! Колективізм веде до безвідповідальності, спільне значить нічиє. Крім того, комунізм – це диктатура, репресії, тоталітаризм, адже тільки приватна власність – основа демократії. Подивіться на весь цивілізований світ!, – обурюватиметься пострадянський інтелігент-демократ.

- Ой людоньки, то що ж то ви таке кажете! Який марксизм? Хіба ви не знаєте, що комунізм – то просто чергова московська омана, щоби загарбати вільні народи (український в першу чергу). Комуністи – всі антиукраїнці, московські холуї!, – волатиме такий самий інтелігент, тільки національно-свідомий.

- Марксизм – жидівська вигадка, – просто і доступно пояснить бритоголовий підліток.

Ці типажі – не перші й не останні, хто прагнув поховати марксизм. Тим не менш, як влучно підмітив французький філософ Жак Дерріда, попри всі зусилля професійних екзорцистів, остаточно вигнати „привид комунізму” так і не вдається. Теорію марксизму ніхто заперечити так і не зміг, хоча спроби робилися неодноразово. Варто прислухатись до поради наших антикомуністів, і поглянути на „цивілізований світ”. Вихідці з колишнього СРСР, які отримували освіту на Заході, особливо у США, були сильно здивовані, побачивши, що теорія Маркса викладається там в якості однієї з фундаментальних основ соціології та економіки. У рейтингу „Кращі наші” (німецький аналог „Великих українців”) Карл Маркс впевнено зайняв третє місце. На книжковому ярмарку у Франкфурті у жовтні 2008 року „Капітал” виявився найбільш популярною книгою. Тисячі людей, без яких важко навіть уявити собі світову культуру, були переконаними комуністами. Письменники Володимир Маяковський, Андре Бретон, Бертольд Брехт, Луї Арагон, Ромен Роллан, Анрі Барбюс, Ярослав Гашек, Джек Лондон, Теодор Драйзер, Жан-Поль Сартр, Курт Воннегут, Алехо Карпентьєр, Жоржі Амаду, Жозе Сарамагу, діячі кіно Сергій Ейзенштейн, Бернардо Бертолуччі, Жан-Люк Годар, П’єр Паоло Пазоліні, Ларс фон Трієр, Кен Лоач, художники Дієго Рівера, Пабло Пікассо, архітектор Оскар Німейєр, психологи Вільгельм Райх, Еріх Фромм, Карен Хорні, творець теорії відносності Альберт Ейнштейн, провідний генетик ХХ століття Джон Холдейн, винахідник сонару Поль Ланжевен, основоположник космофізики Антон Паннекук, археолог Гордон Чайлд – от лише деякі із них. Вилучаючи марксизм із суспільного простору, офіційна Україна аж ніяк не наближується до омріяного „цивілізованого світу”, але навпаки віддаляється від нього.

Ну добре, скаже „рожевий” ліберал або соціал-демократ. Марксизм зробив свій внесок у скарбницю світової науки і культури, показав протиріччя „дикого капіталізму”, зрештою, натхненні марксистським вченням трудящі змогли добитися суттєвого покращення свого положення. Але це все вже у минулому. Сучасний світ мало нагадує той, в якому жили Маркс і Енгельс. Теорія класової боротьби застаріла. Візьмемо сучасну Європу. Демократичні права і свободи, дієві соціальні гарантії, високий рівень життя… Так чим поганий сьогоднішній капіталізм?

Відповідаємо: тим, що капіталізм сьогодні, як і вчора, як економічна система ґрунтується на приватній власності та експлуатації найманої праці. Як у минулому імущі класи багатіли за рахунок володіння землею, маєтками, кораблями, рудниками, майстернями та рабами, так і сьогодні приватна власність на засоби виробництва є основою накопичення – накопичення капіталістичного.

У середні віки селянин або ремісник були власниками хоч невеликого, але все ж таки свого господарства, на основі чого могли розбагатіти. Найманий робітник, пролетар, за природою своєю не має іншого „капіталу”, крім своєї робочої сили, яку він вимушений продавати роботодавцю, тобто власнику засобів виробництва. Отримуючи зарплату, він не розбагатіє ніколи.

На ринку капіталіст і робітник ніби укладають угоду. Але її умови завжди невигідні для робітника. Адже капіталіст не отримуватиме прибутку, якщо зарплата робітника дорівнюватиме реальній вартості його праці. Додаткова вартість, частиною якої і є прибуток, народжується з додаткової, тобто безкоштовної, праці робітника. Звідси – класове протиріччя між пролетаріатом і буржуазією, яке неможливо прибрати: робітник прагне продати свою працю за її повну вартість, але це означає зведення до нуля вигоди капіталіста, в свою чергу капіталіст прагне отримати максимальний прибуток за рахунок збільшення експлуатації найманої праці. Чи можливий вихід з цього протиріччя? За умов збереження приватної власності – ні.

Наймана праця, на відміну від праці вільного селянина або ремісника, є відчуженою. Це означає, що робітник не може ані розпоряджатися продуктом своєї праці (адже працівник заводу з виробництва телевізорів все одно купує телевізор у магазині), ані контролювати умови трудового процесу. Основний конфлікт капіталістичного суспільства полягає у протиріччі між суспільним характером праці та приватною формою привласнення її результатів.

Ці названі вище протиріччя капіталістичного способу виробництва спричиняють цілу низку руйнівних наслідків. Оскільки стимулом і мотивом життєдіяльності капіталізму є прибуток, тоді як вдоволення потреб суспільства тут на другому плані, то логіка капіталізму стає логікою війни – війни всіх проти всіх. Капіталісти та їхні угруповання конкурують між собою за ринки збуту, ресурси, політичний вплив. Робітники (продавці робочої сили) конкурують на ринку праці, забезпечуючи таким чином найкращі умови для власної експлуатації. Транснаціональні корпорації у гонитві за прибутком руйнують традиційні суспільства, живі культури, екологію, підривають суверенітет національних держав, сприяють ліквідації політичних і соціальних прав трудящих. При цьому логіка „вільної конкуренції” призводить до того, що все вирішують короткотермінові інтереси капіталістичних гравців. Вигода має бути отримана тут і зараз, незалежно від того, до яких наслідків це призведе у майбутньому. Екологічно чи соціально відповідальний буржуа у рамках такої системи завжди буде лузером. Тому не інакше ніж наївними треба вважати, наприклад, надії „зелених” на вирішення екологічних завдань людства без зміни системи соціально-економічних відносин.

Існування безлічі конкуруючих між собою та непідконтрольних суспільству „господарюючих суб’єктів” (так звана „анархія виробництва”) веде до неминучих руйнівних економічних криз. Про те, що це таке – розповідати зайво, кожен з нас відчуває це на собі.

Вбогість, безробіття, нерівність і пригнічення залишаються сьогодні долею переважної більшості населення земної кулі. Так, середній рівень життя у Західній Європі або США досить високий, але це забезпечується за рахунок нещадної експлуатації трудящих у країнах „третього світу”, куди західні компанії виносять свої виробництва. Поки існує капіталізм, бідність і пригнічення нікуди не дінуться, хоча рівень розвитку світових продуктивних сил цілком достатній, щоби покінчити з ними, треба тільки звільнити ці продуктивні сили від капіталу. Безодня між найбагатшими та найбіднішими на початку ХХІ століття ширша, ніж за всю попередню історію людства. Причина цього розриву – протиріччя капіталізму, які не можуть бути вирішені інакше, ніж через знищення самого капіталізму.

В умовах велетенської технологічної потуги, якої досягло людство у ХХ столітті, збереження „стихійної” економіки, що не піддається контролю та регуляції, „економіки казино”, загрожує самому існуванню земної цивілізації. Жадоба капіталістичних хижаків не зупиниться ні перед чим: у несамовитій гонитві за прибутками вони вже двічі кидали людство у криваві бойні світових воєн. Соціальна, екологічна, військова катастрофи при збереженні нинішнього положення речей не тільки вірогідні, але й, як би боляче не було це визнавати, невідворотні. Єдиний спосіб запобігти їм – створити принципово іншу, керовану суспільством, некапіталістичну економіку.

Усе це правильно, погодиться анархіст або „постмодерністський лівий”. Стосовно критики капіталізму з доводами марксистів можна погодитися. Але який вихід вони пропонують? Адже ми це все вже проходили. Соціалізм вже був. Невже ви хочете повернутися до Радянського Союзу або відтворити порядки, пануючі у Північній Кореї? Чи ви за „новий соціалізм” в стилі англійських лейбористів та німецьких соціал-демократів – насправді амортизований, „гуманізований” капіталізм?

І дійсно, слово „соціалізм” у ХХ столітті вживалося так часто і такими різними людьми, що його зміст неминуче затерся у руках демагогів, політиканів та політологів. Сталін і Брежнєв цілком серйозно стверджували, ніби у СРСР соціалізм в цілому збудований, і з цієї причини капіталістичний Китай та сталіністську КНДР сьогодні також називають „соціалістичними”. З іншого боку, Гітлер теж начебто будував „соціалізм”, щоправда, національний. Часто можна почути, як соціалістичними називають ті країни, де тривалий час при владі перебувають або перебували соціал-демократичні уряди, які різко підняли податок на прибуток і спрямовували значну частку бюджету на соціальні потреби. В такому розумінні соціалістичною стає, наприклад, Швеція. У 60-70-х роках у „соціалістичних” ходили також Індія та Єгипет – країни з потужним державним сектором в економіці. „Соціалістами” називають президента США Барака Обаму та прем’єр-міністра України Юлію Тимошенко…

Усе це, звісно, просто гра слів. Ми, марксисти, розуміємо під соціалізмом суспільство без приватної власності, без класів і без держави. Для любителів чітких визначень, можна сказати, що соціалізм – це соціальна система, свідомо збудована і свідомо керована робітничим класом, в основі якої лежать суспільна власність на засоби виробництва і демократичне планування економіки. Суспільна власність означає не одержавлення, але те, що економіка більше не представлятиме собою агломерат воюючих між собою автономних приватних господарств. Усі члени суспільства є як виробниками матеріальних благ, так і їх споживачами, і через демократичні організації беруть участь у плануванні виробництва на кожному рівні. Рух суспільства до соціалізму передбачає відмирання класів, а значить – і поступову заміну держави (адже держава – це всього-на-всього інструмент управління правлячого класу) неієрархічною системою суспільного самоврядування.

Сенс соціалістичної революції, тобто якісної радикальної зміни соціальної системи, полягає в тому, щоби прямо підпорядкувати економічну стихію потребам людини і людства. Не люди для економіки, але економіка для людей – в цьому сенс і мета соціалістичного проекту.

До найважливіших передумов і базових елементів соціалістичного ладу ми відносимо:

1. Рівень розвитку продуктивних сил і світових зв’язків – чим він вищий, тим легше має бути перехід до нового устрою в економіці;

2. Пролетарська демократія, тобто форма організації суспільства, за якої політична та економічна влада належить трудящим, що беруть участь в управлінні через систему демократичних органів (робітничі Ради, робітничі партії, профспілки);

3. Економіка, що базується на суспільній власності та спрямована на вдоволення суспільних потреб. Виробництво регулюється за посередництва демократичного планування, яке здійснюється не бюрократією, але самими трудящими через систему відкритих та підконтрольних ним координаційних структур.

Нам можуть заперечити, що такий масштабний переворот неможливий, оскільки це начебто насильство над усіма „економічними законами”. Але не варто забувати, що закони економіки, на відміну від, наприклад, законів фізики, породжені наявними відносинами між людьми, а значить, немає нічого надзвичайного в тому, щоби змінити або скасувати їх. Суспільні відносини взагалі мають історичний характер. Вони змінюються під впливом багатьох факторів, вирішальним з яких є зростання світових продуктивних сил, а головною продуктивною силою є сама людина. На сьогоднішній день рівень розвитку цих сил настільки високий, що нерівність, бідність, культурна відсталість більшої частини населення Землі не мають більше жодних об’єктивних підстав. Вони існують тільки тому, що існує капіталізм.

Марксизм для “чайників”. Частина 2

Автор: Сергій Іщенко, “Ліва опозиція”

Джерело: “Помідор”

Comments
One Response to “Марксизм для “чайників”. Частина 1”
Trackbacks
Check out what others are saying...
  1. ГАСЛО пишет:

    [...] Марксизм для чайників. Частина 1 [...]



Leave A Comment

НАША КНОПКА

ГАСЛО: Головний аналітичний сайт